Фестиваль

[gioconda]

Надвечір були дописані списки на готелі. Готелів було два – "Світязь" та "Лучеськ"; за нашими розрахунками виходило, що у "Світязі" ми селимо 150 людей і ще близько 30 у "Лучеську" – але там для нас заброньовані 70 місць, решту яких ми вирішили поки що тримати у резерві. Концерт добігав кінця, і ми почали потроху відправляти учасників автобусом до готелів. Таня займалась поселенням, Лена поїхала до неї на допомогу зі списками, ми йшли з замку останніми, попередньо замкнувши башту з речами, які учасники лишали на ніч у замку. Сутеніло.

Голодні й вкрай втомлені, ми нарешті дісталися "Світязя". На наше здивування, біля входу юрмилися люди і купами лежали наплічники. Погані передчуття справдилися на повну котушку: людей не селили. Як виявилося, Костя проплатив лише десь близько ста місць, хоча гроші, призначені для цього, в нього на рахунку були. Сам Костя стояв тут же з заклопотаним обличчям і слухав Іву. Іва вимагала грошей і негайної оплати готелю. Костя казав, що зараз вечір суботи, банки не працюють, тому грошей він не має. На додачу виявилося, що перед тим Костя примудрився посваритися з директором готелю, тому той поїхав додому злий і відключив мобільний – домовитися з ним не було ніякої можливості. Напруження зростало. Приїхав інший представник луцьких – Іван. Спільно було вирішено, що Іва позичить потрібну суму, а Костя напише боргове зобов’язання.

Наївні! Ми думали, що вся проблема – в тих двох тисячах, що їх не вистачало для оплати 50 місць. Ці гроші ми могли зібрати. Але пані адміністратор показала, що насправді борг перед готелем сягає чотирьох з гаком тисяч: не було проплачено поселення тих учасників, що приїхали на день раніше... На щастя, їх не виганяли на вулицю. Це була остання крапля. Іва ледве не розплакалася. І тут Валентина згадала про бронь у "Лучеську". Терміново зателефонувавши туди, вона вияснила – бронь ще діє, ура! Там навіть було щось проплачено.. Валентина мудро не стала запитувати, скільки проплачено у дійсності – головне, що ми могли поселити ще 40 людей! Решту нам дозволили вписати у вже зайняті номери. Лишалася маленька проблема – ніч на дворі і повна відсутність транспорту. Цю проблему вже вирішував Іван – і за півгодини таки приїхав автобус, і відвіз людей у "Лучеськ".

Ми знов полегшено зітхнули. Розписка на чотири тисячі поки що лишалась в нас.
Maryxmas розминала Іві плечі, Валентина лагідним голосом, як з хворою дитиною, говорила щось на кшталт "Ось бачиш, усе владналося, все добре, ну Іва, заспокойся...". Іва протирала окуляри і тяжко зітхала.
І ми пішли напиватися.

Ніч у готелі почалася з того, що "Вовки" зібралися в одному з наших номерів, щоб нарешті скуштувати коронованих бутербродів. Принесли ще вина. Стало тісно й гамірно. Maryxmas, яка була з нами, розповідала пікантні подробиці про приватне життя відомих письменників. Паша Тур читав лекцію про толкіністів, згадуючи власну юність та мечі з клюшок. Вакула домовлявся із Сашею про те, що той позичить йому на завтра бригант. Ірландці травили анекдоти. Пили за фестиваль, за гостей та за Маму Іву. Кості пропонували поламати ноги. Maryxmas прагматично пояснювала, що краще поламати руки – бо тоді він не зможе нормально посцяти, а отже пам’ятатиме нас довше й краще. З холу доносилася музика - Стари Ольса влаштував невеличкий сейшн. Вибравшись туди, ми побачили купу народу, що в шаленому темпі танцювала майже у цілковитій темряві – це були "танці на виживання", ритм все прискорювався і пари одна по одній вибували зі змагання. Перемогла наша Льоля – здається, у парі з Бекаром. Потім прийшла адміністратор і розігнала забаву.

Ми повернулися у номер, де продовжили пиятику. Забіг Хасан і натякнув, що десь за п’ятнадцять хвилин у тому ж холі відбудеться вітання одного з френчів з приводу дня народження, і що для них буде виконано кілька східних танців. Тож ми почали чекати.
Коли ми вдруге виповзли в коридор, мене охопило дивне відчуття: навколо стояла мертва тиша, і лише десь вдалині вчувався барабан. Підкравшись навшпиньки до холу, ми побачили, що там попід стінами мовчки сидять люди, а посередині холу, під примхливий ритм, що його вистукував хтось невидимий у темряві на дарабуці, звиваються дві арабські красуні. Це був зовсім не той танок, який вдень бачили глядачі. Це було просто вражаюче видовище. Дівчата вільно імпровізували, повністю віддавшись ритму дарабуки, до якої згодом приєднався низький ріжок, що виспівував щось меланхолійне, пронизливо-східне. (Я більш ніж впевнена, що ця мелодія теж була імпровізом.) Люди спинялись у коридорах, що вели до холу, боячись порушити це дійство, і не ворушились, лише зрідка посувались, даючи місце тим, хто ще підходив.

Гидотний вечір забувся. Усі були замирені й замилувані, щасливо посміхалися одне одному й запрошували у гості.

Повернувшись до номера, я побачила, що частина народу кудись зникла; в кутку сидів Женя Імп і палив цигарку. Знов набилася купа людей, прийшла одна зі східних дівчат разом з Хасаном. Пили за жінок і за красу. Частина наших десь запропала. Бутерброди були з’їдені, білого вина не лишилося, тож я з чистим сумлінням нарешті пішла спати. У холі знайшлися "пропащі душі", там же сиділи френчі, і, здається, Юра, але сил в мене вже не лишалось. По дорозі "додому" в коридорі я тепло попрощалася з Maryxmas, яка збиралася додому, і яку хтось мав провести...


Далі буде.

Comments

[maryxmas.livejournal.com]

оце я розумію, відпочинок :)

[aethelwine.livejournal.com]

Ура, я герой :))))) тока чего так официально? :)))