![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
giocondaпочаток
Яким би дивовижним не було слов'янське життя на Сході, його найбільшою особливістю є стосунки чоловіка і жінки. Тут вони є прямою протилежністю Заходові. Жінка стоїть тут вище від чоловіка. Не в сенсі романсько-германського пошанування, яке приховує жінку через ідолопоклонницький культ, немов якогось азійського деспота. Жінка на слов'янському Сході стоїть не на вівтарі, але й не є полонянкою "святинь дому". Вона перебуває у вирі життя і керує. Тут це природно. Один відомий німецький етнограф пише: "Коли правда, що у романських народів статі рівні, у германських — жінка стоїть нижче від чоловіка, то у слов'ян жінка перевищує чоловіка".
Тут немає слабкої статі. Жінка повсюдно стоїть з чоловіком на рівній нозі — вдома, у товаристві, у громадському житті. Чоловік, звичайно, схильний розглядати жінку, як свою власність — тут ви не знайдете й сліду від цього. Вона віддається чоловікові у коханні, як рівна, на рівних умовах. Цього вона дотримується й у шлюбі. У неї нема жодного обов'язку, якого не знав би і чоловік. На Заході тільки невірність жінки руйнує сім'ю; тут її руйнує невірність чоловіка. Жінка залишить чоловіка з наймізернішої причини, бо вона знає, що збереже своє становище у суспільстві.
Польща — це країна розлучень. Розлучена жінка тут — це виразне поняття в суспільстві, на сцені, в поезії. Вона вільна, як і чоловік, але без того, щоб втрачати привілеї своєї статі, вона приймає своїх друзів, є душею салону, клубу, літературного товариства. Сприятливе становище, яке вона має як розлучена жінка, дає їй почуття власної гідности, із цим вона живе й у шлюбі. Вона господиня вдома, задає тон у товаристві. Завдяки жінці життя її народу зберегло свої витончені і водночас прості форми, оту радісну грацію, якої полька ніколи не втратить, — ані на полюванні, ані у ландтагу. Жінка є всюди, де є чоловік, вона всюди зберігає свої манери й звичаї. Ця риса властива не лише вищим верствам. Треба бачити краківського селянина — як вишукано веде він до танцю свою дівчину; гуцула, коли він гірською стежкою за вуздечку зводить вниз коня своєї дружини. Галицький селянин — під владою своєї жінки. Пияк знає, що говорить, коли співає в народній пісні: "Буде жінка, мабуть, бити, за чуприну волочити".
Це була донька одного галицького священика, ота Роксолана, яку Расін прославляє у "Баязеті", та слов'янка, що зробила своїм рабом Сюлеймана Пишного і стала його дружиною.
Галицькі жінки не є господинями дому в німецькому сенсі, вони вміють керувати господарством у широкому розумінні, але ощадливість, порядок, старанність у домашньому побуті не належать до їхніх чеснот.
Галицька селянка, хоч якою моторною і тямущою вона є, також побоюється роботи. Тут бракує як освіти народу, так і виховання. Власне кажучи, лінивим народ не є, бо він неперевершено працює у когось на службі, але має невеликі потреби, балакає, співає і танцює охочіше, ніж тоді, коли мав би зробити зусилля заради заможного дозвільного життя.
Наскільки галицькі жінки погані господині, настільки ж чудові вони матері. Як ніжно поводиться звичайна селянка зі своєю дитиною! Глибока пошана, покірність, дитяча любов, яку сива мати отримує від свого сина ще й тоді, коли він вже сам гойдає на колінах дітей, найкраще підтверджує, ким вона для нього була, ким вона для нього буде завжди. Син одержує від неї перші, найсвятіші ідеали, вона живить та енергійно підтримує їх увесь час, поки супроводжує його через життя.
Ось це і є основні риси, якими ми завершуємо жіночі образки польки та русинки в Галичині. У лоні цих жінок лежить майбутнє їхнього народу. Правильно пише одухотворена Дора д'Істрія: "Романці — найдотепніші, германці — наймудріші, слов'яни — наймолодші, а юність — це велика перевага".
Протягом довгого часу латинський, італійський, французький впливи необмежено панували в освіченому світі: багато в чому вони повинні були пом'якшити німецький та англійський; слов'яни теж братимуть участь у загальному творенні людської культури. Європа має багато чого очікувати від них, і насамперед — у перетворенні суспільства та у стосунках чоловіка й жінки.
Наступним за чисельністю та значенням, після українського й польського елемента в Галичині, є передусім єврейський. Він живе великими, замкненими громадами, заселяє цілі міста чи їх великі квартали, і тому, як у жодній іншій країні, зберіг тут повну своєрідність племені. Вже за польських королів він отримав великі привілеї, завжди втішався особливим захистом австрійського уряду та від часу прийняття австрійської конституції 1861 року досягнув повної емансипації. Його значення зростатиме настільки ж, наскільки він сам звільнятиметься завдяки освіті.
Той самий розкол, який роздирає зараз релігійне життя євреїв у Галичині, проходить і через їхнє соціальне життя. Освічені відмовилися від ортодоксальної віри, тоді як нижчі класи з непорушною любов'ю прихильні до старих традицій та звичаїв.
Так, освічена єврейка в Галичині стала типом тільки для себе, як і єврейка з народу. Поряд з ними вихрещена єврейка виглядає досить своєрідно. Польська єврейка справедливо має славу красуні. Вона зберегла східні риси в чистому вигляді, і може разом зі своїми азійськими сестрами позмагатися навіть з чудовими жінками Вірменії та Грузії. І тут, буває, трапляється некрасива і добродушна порода жінок з горбатим носом, із повними губами і тими великими зеленими очима, яким пані Юпітерова завдячує прізвиськом "волоока"; а поруч із нею — ота струнка козуля з Пісні пісень, зі смаглявим обличчям, мигдалеподібними, темними тужливими очима, з тим чорним, аж синім, відблиском волосся, довгим, "як сама вічність", як співає Гафіз. А ті великі, розкішні жінки, рудоволосі та білі, як мармур, яким до ніг схилялись ассірійські полководці та християнські пророки! З цього племені була ота Естерка, у кучерях якої впіймався великий Казимир Польський, і яка могла собі дозволити виховувати доньку найвірнішого сина Церкви У вірі Мойсея.
У містах звичайна єврейка швидко втрачає свою красу через ранній шлюб, тісний світ дому та крамнички і набуває характерних округлих форм.
Галицька єврейка ще зберегла своє напіворієнтальне, а напівслов'янське вбрання. З коротким, як в ортодоксальних євреїв, волоссям, та з пов'язкою на ньому, оздобленою перлами і коштовним камінням, вона подібна до "цариці Савської": над багато прикрашеним вбранням з азійським поясом — довгий каптан, обшитий хутром, нерідко з дорогої тканини. Які образки у Казимирі, які образки по суботах на валах Львова, у Бродах! Тут цісар Франц, стоячи на балконі Гаузнерового будинку, глянув на тисячі єврейських хутряних шапок та начільних пов'язок і весело сказав: "Тепер я уже знаю, чому мене називають царем Єрусалиму!"
Хоч як строго дотримується старосвітська єврейка приписів синагоги – і не залишає поза увагою жодного з химерних звичаїв під час пологів, шлюбу, похорону, свят, та з християнкою вона перебуває у найкращих стосунках. У такому краї, як Галичина, де десять різних віросповідань не просто дозволені, а й визнані законом, нетерпимість неможлива. Нічого не чути про ті постійні чвари, якими відзначаються тверді у вірі альпійські народи.
Єврей та його жінка належать переважно до середнього класу: на рівнині, як орендарі шинків, вони часто небезпечні друзі селян, як управителі — вони права рука поміщиків. Скрізь жінка розділяє заняття чоловіка і переважає його розумом, поміркованістю, старанністю, одне слово — всіма тими чеснотами, що творять спадок вибраного народу.
Як єврейка вміє збувати свій товар, вона справжня цариця крамнички!
Як невтомно факторка мандрує від двору до двору з в'язкою товарів на спині, яка балакуча шинкарка, Геба селянина-пияка!
У справах вона шукає своєї вигоди, але в усьому іншому вона чесна і має добрі наміри. Своїх дітей вона любить більше, ніж життя — вони зі срібла, вони з золота, вони справжні діаманти!
Єврейка — полохлива мати, але відважна жінка, і її сини — хоробрі солдати. Її жвавий дух ніколи не залишає її без діла: вона балакає, спекулює, безперервно фантазує, однак залишається найвирозумілішою, найрозсудливішою істотою. Вона, звичайно, вміє читати і писати, і дозволяє собі сяку-таку освіту. Освічена єврейка "реформована" під кожним оглядом. Вона називає себе ізраеліткою, відвідує молитовний дім, скинула старий одяг, не підстригає волосся, тримається далеко від ґешефтів чоловіка. Її "ґешефт" — це "освіта". Жінки цього типу найчарівніші та найнебезпечніші. Орієнтальну красу у них доповнює орієнтальна жадоба насолод. З тактовною грайливістю вони ідеалізують одяг свого племені. Ніяка пов'язка і ніякий капелюшок не спотворюють її голівку. В її розкішне волосся, що спадає пишними косами на спину, вплетене намисто з перлів. Багатий, з численними складками оксамитовий каптан, обшитий дорогим хутром, спадає на шовкову спідницю французького крою. Це повне поезії вбрання зустрічаєш не рідше, ніж паризьку моду.
Орієнтальний характер, який не знає жодного минулого, жодного майбутнього, що живе тільки чуттєвою сучасністю, блискучий дух, отой дух Соломонової мудрости і талмудичної хитрости, яскрава барвиста фантазія виховують у єврейок мистецтво чарів "Тисячі й однієї ночі". Їхня освіта радше блискуча, ніж глибока, вони бавляться усім, читають все, говорять про все. Найкращими ж у них залишаються вроджені духовні таланти.
Вихрещена єврейка намагається якомога швидше згладити всі ознаки свого народу. Бідна — для неї це буде так важко! У соціальному сенсі вона така ж помітна, як вихрещений єврей, але відрізняється від нього у стосунку до релігії. Вона не вішає ніяких образів над своїм ліжком, урочисто не хреститься ні перед тим, як їсти зупу, ні після обіду, одне слово, вона вільнодумець, і у цьому сенсі є дуже своєрідним елементом нашого суспільства.
Особливістю Галичини є караїмка. Татари за походженням, за звичаями, іудеї за вірою, строго зберігають караїми — діти письма — закон Мойсея і відкидають Талмуд.
Вони винятково сумлінні та миролюбні, обробляють землю і відрізняються від русинських селян у Галичині коротким волоссям і довгою бородою, а караїмка від селянки, як і від простої єврейки, відрізняється своєю зразковою охайністю.
Політично єврейський елемент був важливою підпорою австрійського уряду. Звичайний єврей ще й зараз, подібно до селянина, налаштований прихильно до цісаря, натомість єврей освічений, який гордо називав себе німцем і кокетував з німецькими ідеями, тепер так само кокетує з ідеями польськими. Матері читали у ролях "Дона Карлоса", доньки декламують "Альпухару" — знамениту баладу Міцкевича з "Конрада Валлєнрода" — і вдягають на свої кучері конфедератку.
Тут, де раса ще у повній силі, єврейству треба буде виконати важливе соціальне завдання. Звичайно, їхній шлюб, що легко розв'язується (за винятком роду Леві), ще й тепер не втратив свого впливу. Що стосується морального обличчя, то воно ані не краще, ані не гірше, ніж у будь-якого іншого народу комерсантів. Насильство не властиве євреєві. Його злочини — це злочини маклерів, ділків, спекулянтів. Його сімейне життя дуже відрізняється від життя британців та американців. Він має добре серце, ніколи не буває жорстоким, не образить і мухи. Єврейка буває навіть надмірно чутливою і строго дотримується звичаїв, а закохана єврейка залишається ідеалом польського донжуана.
Німкеням Галичини, як і жінкам інших племен, властиві різні відтінки. Відповідно до того, як німецький елемент розселився тут під польським або вже під австрійським пануванням, — чи то через колонії та поселення у містах, чи то за посередництвом урядників та солдатів — він творить різні групи і відповідно різні жіночі типи. У той час, як у містах Південної Русі і вже здавна було власне міщанство, польські міста вже від багатьох століть заселяли німці та євреї. Хоч німці і жили в окремих кварталах, мали особливі пільги, особливий міський статус, — вони швидко переймали мову та національність краю, так що багато краківських патриціанських родин з німецькими прізвищами вже двісті років можна розглядати як польські. Це міське населення зберегло лише німецьке прізвище, та й те вони уже пишуть по-польському.
Нова німецька імміграція почалася від об'єднання з Австрією.** Німці прибували як поселенці — цілими громадами — за часів Йосифа II, і відтоді прибувають до краю як ремісники, купці, урядники, солдати, переважно з жінками і дітьми. Працюючи, вони закладають у містах поселення або купують помістя. Оскільки вони з різних німецьких земель та племен, то й зовнішність і вдачу мають різну.
Спільним для всіх є німецька серйозність, німецький хід думок, поміркованість і працьовитість. Вони подобаються місцевим слов'янам, та їхній характер, яким би добрим він не був, не дуже делікатний, а їхні манери нерідко вражають грубістю. Натомість тон, звичаї поляка діють на німця дуже привабливо, і він прагне якнайшвидше їх засвоїти. Але це ще не все. У Німеччині жінкам роблять закид, що вони неактивні в політичному житті — як дивно! У Галичині поважний німець, сп'янілий під польських мелодій та польської поезії, спочатку позбувається дрібничок національного одягу, а потім переходить у чужий табір, тоді як німецька жінка любовно береже і захищає німецьку національність. Кожний німець, що у другому чи третьому поколінні ще є німцем, має дякувати за те своїй матері.
Високе покликання — бути посередником між німецьким і слов'янським світами, німецькою та слов'янською культурами — німці здійснюють дуже погано, вони забувають свого Гете, аби захоплюватися Міцкевичем, і нерідко поляк засоромлює німця тим, що він у захваті від "Дона Карлоса", "Марії Стюарт", "Дзвону", "Фауста" німецькою мовою.
Німці втрачають свої переваги, переваги духовного обміну. Вони забувають, що мають передати (як німці) слов'янам, а шо (як німці) зі слов'янської землі взяти. Полька схильна глузувати з німкені, вона сміється з її панчіх, з її ополоника, але незабаром німецький будинок починає навіювати повагу та симпатії. Німкеня, зрештою, має власну думку про крій одягу і кулінарні книги, проте вона має ще й інші книжки, розповідає польці про своїх поетів, насамперед про свого Шіллера. Полька відповідає чудовим перекладом цього поета, "Ґражиною", "Паном Тадеушем". Вони вчаться навзаєм говорити мовами одна одної, співати пісні і допомагати одна одній словом і ділом — у радості і в горі.
Багато німецьких поміщиць, дружин урядників краще, ніж німецькі професори та апарат цісарського уряду, виконують своє культурне завдання: познайомити між собою і помирити два великі народи.
У Галичині серед німців рідко можна зустріти вродливих, але часто — чарівних, спокусливих жінок. Тут впадає в очі те, як "заробляють" привілеї німецька дівчина перед слов'янкою і навпаки, слов'янка перед німкенею. Німецькі дівчата цвітуть у незайманій красі, якої позбавлені слов'янки, але тоді, коли німецька жінка швидко в'яне, у слов'янки лишаються справді пластичні форми. Слов'янська дівчина — це незріла жінка, німецька жінка — відцвіла квітка. Зрозуміло, і тут і там є винятки. Німкені в Галичині перевершують своїх сестер з тверезої Північної Німеччини грацією, ніжністю, благородством форм настільки, шо деякі скромні дружини урядників досить непогано можуть грати великих дам з берегів Шпреє або Ізару. Також на їхню душу, на розум, образ думок та характер добре впливає слов'янське сусідство. Спарена зі слов'янською привабливістю німецька домовитість стає благородною і простою, що зачаровує; німецька жадоба до знань вступає в не менш корисний союз зі слов'янською любов'ю до батьківщини, а німецька сила — зі слов'янською лагідністю.
Колоністка — це тип тільки для себе. Вона походить із Бадену, Вюртембергу, Нассау і в Галичині теж залишилася справжньою швабкою. Їхні села розсіяні по всіх повітах Галичини аж до Буковини. Чого тільки не здобуває швабська старанність з поганого грунту батьківщини, а яку землю знаходить вона тут! Найкращий хлібороб на найкращій землі! Чи можна дивуватися, що господарство шваба перевищує як німецьке, так і слов'янське, що його села мають вигляд приватних містечок?
Колоністка переважно така ж роботяща, як і її чоловік, та й здібніша від нього. Якщо хата та поле задбані, шваб дозволяє собі потягнути у кнайпі люльку, грає в кеглі або йде на полювання, а швабка тільки толі й починає діяти: вона продає птицю, яйця, масло, сир, фрукти, йде з цим від двору до двору, аж на найближчий базар. Вона "євангельська біблійна жінка", вірна Святому Письму, як і її чоловік; гер пастор і пані пасторова грають у їхній громаді роль, подібну до ролі малоросійського панотця та його жінки, хоча становище панотця має політичне значення, яке першому невластиве. Можна тут також знайти села менонітів, тихі чистенькі поселення тієї побожної, мирної, цнотливої секти, в якій не складають жодних присяг і не носять зброї.
Ззовні галицька швабка не відрізняється від тієї, шо на батьківщині, можна натрапити на тих самих білявих привітних жінок, тут і там трапляється той самий чорноокий, майже італійський тип, як у Шварцвальді. Вона так само одягається, дотримується тих самих звичок, наспівує ті самі мелодії. Її вдача, духовні риси залишилися такими ж. Вона розумна, навіть хитра, сильна аж до грубости, однак привітна, дотепна і мрійлива. Вона ходить до доброї школи, читає і пише рідною мовою, говорить своєю говіркою. Її діалект з багатьма шиплячими звуками полегшує їй опанування слов'янських мов.
На слов'янське сільське населення вплив швабки незначний. Лише після скасування кріпосного права та панщини її господарство почало мати тут якийсь вплив. Панські повинності галицькі селяни виконували ліниво, про що переконливо свідчить поступ від 1848 року. До цього галиць¬кий селянин своє поле обробляв абияк, тепер вже він орендує панські землі і шинки. Русинський селянин особливо привабливий у Галичині, та він ще багато чого може навчитися від німецького колоніста — і він вчиться, відтоді, відколи це взагалі вигідно, відтоді, коли він стоїть на вільній землі, як вільна людина, і його посланці в кошлатих гунях сидять поруч з аристократами та прелатами в австрійському парламенті.
Онімеченою Галичина не буде ніколи. Польський елемент надто сильний і освічений, а русинський довів свою незламну впертість відтоді, як йому було надано рівні права, і розвивається він швидко й потужно. Тоді як поляк через русинський елемент у польському королівстві поступово втрачає опору, яку дає йому вітчизна, то русинський елемент має за собою 50 млн. росіян та російську літературу. Світова потуга прикриває йому спину. На жаль, відбувається протилежний процес: німці полонізуються, а діти колоністів, що йдуть у місто як сини урядників, стають найзапеклішими ворогами своєї держави. Ба, більше! Метиси, що були покликані представляти австрійську расу, політичну націю, — вони теж йдуть за слов'янським цвітом. Усі великі народи стали великими лише через змішування, а які ж чудові результати дає воно в цьому краї, де зустрічаються найрізноманітніші європейські та азійські народи. Порівняймо шваба з найвродливішим селянином із-під Кракова. На дорогах від Вадовіц до Карпат, між Зухою та Маковом можна наштовхнутися на високорослу людську породу, тоді як поляк і шваб — створіння хирляві.
Польський етнограф Вінцент Поль розгадує загадку: чума забрала тут усе населення, його замінили німецькі переселенці, що врешті-решт перемішалися з поляками і зараз є найвродливішими людьми, яких взагалі можна знайти.
Що то за гарні люди — онуки шведських військовополонених та польських жінок у Кросцєнко, в Суходолі тощо, гарні як завдяки германцям, так і слов'янам. Тут видно, яку благородну расу матиме Австрія, якщо змішування її народів триватиме. Шкода тільки, що змішування поки що йде на користь полякам, бо всі ті німці, які переваги свого племені на Сході поєднують зі слов'янськими, майже повсюдно пропадають. Якщо наші східні землі будуть у швидкому та безперервному зв'язку з західними, передусім з містом цісаря, то це співвідношення поступово поліпшиться. Тоді австрійська самосвідомість разом з австрійськими засобами зв'язку розвиватиметься і зростатиме.
** Галичини - прим. перекл.
з німецької переклав Іван Герасим
Л. фон Захер-Мазох. Вибрані твори. Львів: Літопис, 1999.
Яким би дивовижним не було слов'янське життя на Сході, його найбільшою особливістю є стосунки чоловіка і жінки. Тут вони є прямою протилежністю Заходові. Жінка стоїть тут вище від чоловіка. Не в сенсі романсько-германського пошанування, яке приховує жінку через ідолопоклонницький культ, немов якогось азійського деспота. Жінка на слов'янському Сході стоїть не на вівтарі, але й не є полонянкою "святинь дому". Вона перебуває у вирі життя і керує. Тут це природно. Один відомий німецький етнограф пише: "Коли правда, що у романських народів статі рівні, у германських — жінка стоїть нижче від чоловіка, то у слов'ян жінка перевищує чоловіка".
Тут немає слабкої статі. Жінка повсюдно стоїть з чоловіком на рівній нозі — вдома, у товаристві, у громадському житті. Чоловік, звичайно, схильний розглядати жінку, як свою власність — тут ви не знайдете й сліду від цього. Вона віддається чоловікові у коханні, як рівна, на рівних умовах. Цього вона дотримується й у шлюбі. У неї нема жодного обов'язку, якого не знав би і чоловік. На Заході тільки невірність жінки руйнує сім'ю; тут її руйнує невірність чоловіка. Жінка залишить чоловіка з наймізернішої причини, бо вона знає, що збереже своє становище у суспільстві.
Польща — це країна розлучень. Розлучена жінка тут — це виразне поняття в суспільстві, на сцені, в поезії. Вона вільна, як і чоловік, але без того, щоб втрачати привілеї своєї статі, вона приймає своїх друзів, є душею салону, клубу, літературного товариства. Сприятливе становище, яке вона має як розлучена жінка, дає їй почуття власної гідности, із цим вона живе й у шлюбі. Вона господиня вдома, задає тон у товаристві. Завдяки жінці життя її народу зберегло свої витончені і водночас прості форми, оту радісну грацію, якої полька ніколи не втратить, — ані на полюванні, ані у ландтагу. Жінка є всюди, де є чоловік, вона всюди зберігає свої манери й звичаї. Ця риса властива не лише вищим верствам. Треба бачити краківського селянина — як вишукано веде він до танцю свою дівчину; гуцула, коли він гірською стежкою за вуздечку зводить вниз коня своєї дружини. Галицький селянин — під владою своєї жінки. Пияк знає, що говорить, коли співає в народній пісні: "Буде жінка, мабуть, бити, за чуприну волочити".
Це була донька одного галицького священика, ота Роксолана, яку Расін прославляє у "Баязеті", та слов'янка, що зробила своїм рабом Сюлеймана Пишного і стала його дружиною.
Галицькі жінки не є господинями дому в німецькому сенсі, вони вміють керувати господарством у широкому розумінні, але ощадливість, порядок, старанність у домашньому побуті не належать до їхніх чеснот.
Галицька селянка, хоч якою моторною і тямущою вона є, також побоюється роботи. Тут бракує як освіти народу, так і виховання. Власне кажучи, лінивим народ не є, бо він неперевершено працює у когось на службі, але має невеликі потреби, балакає, співає і танцює охочіше, ніж тоді, коли мав би зробити зусилля заради заможного дозвільного життя.
Наскільки галицькі жінки погані господині, настільки ж чудові вони матері. Як ніжно поводиться звичайна селянка зі своєю дитиною! Глибока пошана, покірність, дитяча любов, яку сива мати отримує від свого сина ще й тоді, коли він вже сам гойдає на колінах дітей, найкраще підтверджує, ким вона для нього була, ким вона для нього буде завжди. Син одержує від неї перші, найсвятіші ідеали, вона живить та енергійно підтримує їх увесь час, поки супроводжує його через життя.
Ось це і є основні риси, якими ми завершуємо жіночі образки польки та русинки в Галичині. У лоні цих жінок лежить майбутнє їхнього народу. Правильно пише одухотворена Дора д'Істрія: "Романці — найдотепніші, германці — наймудріші, слов'яни — наймолодші, а юність — це велика перевага".
Протягом довгого часу латинський, італійський, французький впливи необмежено панували в освіченому світі: багато в чому вони повинні були пом'якшити німецький та англійський; слов'яни теж братимуть участь у загальному творенні людської культури. Європа має багато чого очікувати від них, і насамперед — у перетворенні суспільства та у стосунках чоловіка й жінки.
Наступним за чисельністю та значенням, після українського й польського елемента в Галичині, є передусім єврейський. Він живе великими, замкненими громадами, заселяє цілі міста чи їх великі квартали, і тому, як у жодній іншій країні, зберіг тут повну своєрідність племені. Вже за польських королів він отримав великі привілеї, завжди втішався особливим захистом австрійського уряду та від часу прийняття австрійської конституції 1861 року досягнув повної емансипації. Його значення зростатиме настільки ж, наскільки він сам звільнятиметься завдяки освіті.
Той самий розкол, який роздирає зараз релігійне життя євреїв у Галичині, проходить і через їхнє соціальне життя. Освічені відмовилися від ортодоксальної віри, тоді як нижчі класи з непорушною любов'ю прихильні до старих традицій та звичаїв.
Так, освічена єврейка в Галичині стала типом тільки для себе, як і єврейка з народу. Поряд з ними вихрещена єврейка виглядає досить своєрідно. Польська єврейка справедливо має славу красуні. Вона зберегла східні риси в чистому вигляді, і може разом зі своїми азійськими сестрами позмагатися навіть з чудовими жінками Вірменії та Грузії. І тут, буває, трапляється некрасива і добродушна порода жінок з горбатим носом, із повними губами і тими великими зеленими очима, яким пані Юпітерова завдячує прізвиськом "волоока"; а поруч із нею — ота струнка козуля з Пісні пісень, зі смаглявим обличчям, мигдалеподібними, темними тужливими очима, з тим чорним, аж синім, відблиском волосся, довгим, "як сама вічність", як співає Гафіз. А ті великі, розкішні жінки, рудоволосі та білі, як мармур, яким до ніг схилялись ассірійські полководці та християнські пророки! З цього племені була ота Естерка, у кучерях якої впіймався великий Казимир Польський, і яка могла собі дозволити виховувати доньку найвірнішого сина Церкви У вірі Мойсея.
У містах звичайна єврейка швидко втрачає свою красу через ранній шлюб, тісний світ дому та крамнички і набуває характерних округлих форм.
Галицька єврейка ще зберегла своє напіворієнтальне, а напівслов'янське вбрання. З коротким, як в ортодоксальних євреїв, волоссям, та з пов'язкою на ньому, оздобленою перлами і коштовним камінням, вона подібна до "цариці Савської": над багато прикрашеним вбранням з азійським поясом — довгий каптан, обшитий хутром, нерідко з дорогої тканини. Які образки у Казимирі, які образки по суботах на валах Львова, у Бродах! Тут цісар Франц, стоячи на балконі Гаузнерового будинку, глянув на тисячі єврейських хутряних шапок та начільних пов'язок і весело сказав: "Тепер я уже знаю, чому мене називають царем Єрусалиму!"
Хоч як строго дотримується старосвітська єврейка приписів синагоги – і не залишає поза увагою жодного з химерних звичаїв під час пологів, шлюбу, похорону, свят, та з християнкою вона перебуває у найкращих стосунках. У такому краї, як Галичина, де десять різних віросповідань не просто дозволені, а й визнані законом, нетерпимість неможлива. Нічого не чути про ті постійні чвари, якими відзначаються тверді у вірі альпійські народи.
Єврей та його жінка належать переважно до середнього класу: на рівнині, як орендарі шинків, вони часто небезпечні друзі селян, як управителі — вони права рука поміщиків. Скрізь жінка розділяє заняття чоловіка і переважає його розумом, поміркованістю, старанністю, одне слово — всіма тими чеснотами, що творять спадок вибраного народу.
Як єврейка вміє збувати свій товар, вона справжня цариця крамнички!
Як невтомно факторка мандрує від двору до двору з в'язкою товарів на спині, яка балакуча шинкарка, Геба селянина-пияка!
У справах вона шукає своєї вигоди, але в усьому іншому вона чесна і має добрі наміри. Своїх дітей вона любить більше, ніж життя — вони зі срібла, вони з золота, вони справжні діаманти!
Єврейка — полохлива мати, але відважна жінка, і її сини — хоробрі солдати. Її жвавий дух ніколи не залишає її без діла: вона балакає, спекулює, безперервно фантазує, однак залишається найвирозумілішою, найрозсудливішою істотою. Вона, звичайно, вміє читати і писати, і дозволяє собі сяку-таку освіту. Освічена єврейка "реформована" під кожним оглядом. Вона називає себе ізраеліткою, відвідує молитовний дім, скинула старий одяг, не підстригає волосся, тримається далеко від ґешефтів чоловіка. Її "ґешефт" — це "освіта". Жінки цього типу найчарівніші та найнебезпечніші. Орієнтальну красу у них доповнює орієнтальна жадоба насолод. З тактовною грайливістю вони ідеалізують одяг свого племені. Ніяка пов'язка і ніякий капелюшок не спотворюють її голівку. В її розкішне волосся, що спадає пишними косами на спину, вплетене намисто з перлів. Багатий, з численними складками оксамитовий каптан, обшитий дорогим хутром, спадає на шовкову спідницю французького крою. Це повне поезії вбрання зустрічаєш не рідше, ніж паризьку моду.
Орієнтальний характер, який не знає жодного минулого, жодного майбутнього, що живе тільки чуттєвою сучасністю, блискучий дух, отой дух Соломонової мудрости і талмудичної хитрости, яскрава барвиста фантазія виховують у єврейок мистецтво чарів "Тисячі й однієї ночі". Їхня освіта радше блискуча, ніж глибока, вони бавляться усім, читають все, говорять про все. Найкращими ж у них залишаються вроджені духовні таланти.
Вихрещена єврейка намагається якомога швидше згладити всі ознаки свого народу. Бідна — для неї це буде так важко! У соціальному сенсі вона така ж помітна, як вихрещений єврей, але відрізняється від нього у стосунку до релігії. Вона не вішає ніяких образів над своїм ліжком, урочисто не хреститься ні перед тим, як їсти зупу, ні після обіду, одне слово, вона вільнодумець, і у цьому сенсі є дуже своєрідним елементом нашого суспільства.
Особливістю Галичини є караїмка. Татари за походженням, за звичаями, іудеї за вірою, строго зберігають караїми — діти письма — закон Мойсея і відкидають Талмуд.
Вони винятково сумлінні та миролюбні, обробляють землю і відрізняються від русинських селян у Галичині коротким волоссям і довгою бородою, а караїмка від селянки, як і від простої єврейки, відрізняється своєю зразковою охайністю.
Політично єврейський елемент був важливою підпорою австрійського уряду. Звичайний єврей ще й зараз, подібно до селянина, налаштований прихильно до цісаря, натомість єврей освічений, який гордо називав себе німцем і кокетував з німецькими ідеями, тепер так само кокетує з ідеями польськими. Матері читали у ролях "Дона Карлоса", доньки декламують "Альпухару" — знамениту баладу Міцкевича з "Конрада Валлєнрода" — і вдягають на свої кучері конфедератку.
Тут, де раса ще у повній силі, єврейству треба буде виконати важливе соціальне завдання. Звичайно, їхній шлюб, що легко розв'язується (за винятком роду Леві), ще й тепер не втратив свого впливу. Що стосується морального обличчя, то воно ані не краще, ані не гірше, ніж у будь-якого іншого народу комерсантів. Насильство не властиве євреєві. Його злочини — це злочини маклерів, ділків, спекулянтів. Його сімейне життя дуже відрізняється від життя британців та американців. Він має добре серце, ніколи не буває жорстоким, не образить і мухи. Єврейка буває навіть надмірно чутливою і строго дотримується звичаїв, а закохана єврейка залишається ідеалом польського донжуана.
Німкеням Галичини, як і жінкам інших племен, властиві різні відтінки. Відповідно до того, як німецький елемент розселився тут під польським або вже під австрійським пануванням, — чи то через колонії та поселення у містах, чи то за посередництвом урядників та солдатів — він творить різні групи і відповідно різні жіночі типи. У той час, як у містах Південної Русі і вже здавна було власне міщанство, польські міста вже від багатьох століть заселяли німці та євреї. Хоч німці і жили в окремих кварталах, мали особливі пільги, особливий міський статус, — вони швидко переймали мову та національність краю, так що багато краківських патриціанських родин з німецькими прізвищами вже двісті років можна розглядати як польські. Це міське населення зберегло лише німецьке прізвище, та й те вони уже пишуть по-польському.
Нова німецька імміграція почалася від об'єднання з Австрією.** Німці прибували як поселенці — цілими громадами — за часів Йосифа II, і відтоді прибувають до краю як ремісники, купці, урядники, солдати, переважно з жінками і дітьми. Працюючи, вони закладають у містах поселення або купують помістя. Оскільки вони з різних німецьких земель та племен, то й зовнішність і вдачу мають різну.
Спільним для всіх є німецька серйозність, німецький хід думок, поміркованість і працьовитість. Вони подобаються місцевим слов'янам, та їхній характер, яким би добрим він не був, не дуже делікатний, а їхні манери нерідко вражають грубістю. Натомість тон, звичаї поляка діють на німця дуже привабливо, і він прагне якнайшвидше їх засвоїти. Але це ще не все. У Німеччині жінкам роблять закид, що вони неактивні в політичному житті — як дивно! У Галичині поважний німець, сп'янілий під польських мелодій та польської поезії, спочатку позбувається дрібничок національного одягу, а потім переходить у чужий табір, тоді як німецька жінка любовно береже і захищає німецьку національність. Кожний німець, що у другому чи третьому поколінні ще є німцем, має дякувати за те своїй матері.
Високе покликання — бути посередником між німецьким і слов'янським світами, німецькою та слов'янською культурами — німці здійснюють дуже погано, вони забувають свого Гете, аби захоплюватися Міцкевичем, і нерідко поляк засоромлює німця тим, що він у захваті від "Дона Карлоса", "Марії Стюарт", "Дзвону", "Фауста" німецькою мовою.
Німці втрачають свої переваги, переваги духовного обміну. Вони забувають, що мають передати (як німці) слов'янам, а шо (як німці) зі слов'янської землі взяти. Полька схильна глузувати з німкені, вона сміється з її панчіх, з її ополоника, але незабаром німецький будинок починає навіювати повагу та симпатії. Німкеня, зрештою, має власну думку про крій одягу і кулінарні книги, проте вона має ще й інші книжки, розповідає польці про своїх поетів, насамперед про свого Шіллера. Полька відповідає чудовим перекладом цього поета, "Ґражиною", "Паном Тадеушем". Вони вчаться навзаєм говорити мовами одна одної, співати пісні і допомагати одна одній словом і ділом — у радості і в горі.
Багато німецьких поміщиць, дружин урядників краще, ніж німецькі професори та апарат цісарського уряду, виконують своє культурне завдання: познайомити між собою і помирити два великі народи.
У Галичині серед німців рідко можна зустріти вродливих, але часто — чарівних, спокусливих жінок. Тут впадає в очі те, як "заробляють" привілеї німецька дівчина перед слов'янкою і навпаки, слов'янка перед німкенею. Німецькі дівчата цвітуть у незайманій красі, якої позбавлені слов'янки, але тоді, коли німецька жінка швидко в'яне, у слов'янки лишаються справді пластичні форми. Слов'янська дівчина — це незріла жінка, німецька жінка — відцвіла квітка. Зрозуміло, і тут і там є винятки. Німкені в Галичині перевершують своїх сестер з тверезої Північної Німеччини грацією, ніжністю, благородством форм настільки, шо деякі скромні дружини урядників досить непогано можуть грати великих дам з берегів Шпреє або Ізару. Також на їхню душу, на розум, образ думок та характер добре впливає слов'янське сусідство. Спарена зі слов'янською привабливістю німецька домовитість стає благородною і простою, що зачаровує; німецька жадоба до знань вступає в не менш корисний союз зі слов'янською любов'ю до батьківщини, а німецька сила — зі слов'янською лагідністю.
Колоністка — це тип тільки для себе. Вона походить із Бадену, Вюртембергу, Нассау і в Галичині теж залишилася справжньою швабкою. Їхні села розсіяні по всіх повітах Галичини аж до Буковини. Чого тільки не здобуває швабська старанність з поганого грунту батьківщини, а яку землю знаходить вона тут! Найкращий хлібороб на найкращій землі! Чи можна дивуватися, що господарство шваба перевищує як німецьке, так і слов'янське, що його села мають вигляд приватних містечок?
Колоністка переважно така ж роботяща, як і її чоловік, та й здібніша від нього. Якщо хата та поле задбані, шваб дозволяє собі потягнути у кнайпі люльку, грає в кеглі або йде на полювання, а швабка тільки толі й починає діяти: вона продає птицю, яйця, масло, сир, фрукти, йде з цим від двору до двору, аж на найближчий базар. Вона "євангельська біблійна жінка", вірна Святому Письму, як і її чоловік; гер пастор і пані пасторова грають у їхній громаді роль, подібну до ролі малоросійського панотця та його жінки, хоча становище панотця має політичне значення, яке першому невластиве. Можна тут також знайти села менонітів, тихі чистенькі поселення тієї побожної, мирної, цнотливої секти, в якій не складають жодних присяг і не носять зброї.
Ззовні галицька швабка не відрізняється від тієї, шо на батьківщині, можна натрапити на тих самих білявих привітних жінок, тут і там трапляється той самий чорноокий, майже італійський тип, як у Шварцвальді. Вона так само одягається, дотримується тих самих звичок, наспівує ті самі мелодії. Її вдача, духовні риси залишилися такими ж. Вона розумна, навіть хитра, сильна аж до грубости, однак привітна, дотепна і мрійлива. Вона ходить до доброї школи, читає і пише рідною мовою, говорить своєю говіркою. Її діалект з багатьма шиплячими звуками полегшує їй опанування слов'янських мов.
На слов'янське сільське населення вплив швабки незначний. Лише після скасування кріпосного права та панщини її господарство почало мати тут якийсь вплив. Панські повинності галицькі селяни виконували ліниво, про що переконливо свідчить поступ від 1848 року. До цього галиць¬кий селянин своє поле обробляв абияк, тепер вже він орендує панські землі і шинки. Русинський селянин особливо привабливий у Галичині, та він ще багато чого може навчитися від німецького колоніста — і він вчиться, відтоді, відколи це взагалі вигідно, відтоді, коли він стоїть на вільній землі, як вільна людина, і його посланці в кошлатих гунях сидять поруч з аристократами та прелатами в австрійському парламенті.
Онімеченою Галичина не буде ніколи. Польський елемент надто сильний і освічений, а русинський довів свою незламну впертість відтоді, як йому було надано рівні права, і розвивається він швидко й потужно. Тоді як поляк через русинський елемент у польському королівстві поступово втрачає опору, яку дає йому вітчизна, то русинський елемент має за собою 50 млн. росіян та російську літературу. Світова потуга прикриває йому спину. На жаль, відбувається протилежний процес: німці полонізуються, а діти колоністів, що йдуть у місто як сини урядників, стають найзапеклішими ворогами своєї держави. Ба, більше! Метиси, що були покликані представляти австрійську расу, політичну націю, — вони теж йдуть за слов'янським цвітом. Усі великі народи стали великими лише через змішування, а які ж чудові результати дає воно в цьому краї, де зустрічаються найрізноманітніші європейські та азійські народи. Порівняймо шваба з найвродливішим селянином із-під Кракова. На дорогах від Вадовіц до Карпат, між Зухою та Маковом можна наштовхнутися на високорослу людську породу, тоді як поляк і шваб — створіння хирляві.
Польський етнограф Вінцент Поль розгадує загадку: чума забрала тут усе населення, його замінили німецькі переселенці, що врешті-решт перемішалися з поляками і зараз є найвродливішими людьми, яких взагалі можна знайти.
Що то за гарні люди — онуки шведських військовополонених та польських жінок у Кросцєнко, в Суходолі тощо, гарні як завдяки германцям, так і слов'янам. Тут видно, яку благородну расу матиме Австрія, якщо змішування її народів триватиме. Шкода тільки, що змішування поки що йде на користь полякам, бо всі ті німці, які переваги свого племені на Сході поєднують зі слов'янськими, майже повсюдно пропадають. Якщо наші східні землі будуть у швидкому та безперервному зв'язку з західними, передусім з містом цісаря, то це співвідношення поступово поліпшиться. Тоді австрійська самосвідомість разом з австрійськими засобами зв'язку розвиватиметься і зростатиме.
** Галичини - прим. перекл.
з німецької переклав Іван Герасим
Л. фон Захер-Мазох. Вибрані твори. Львів: Літопис, 1999.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2009-02-03 07:09 am (UTC)...Чомусь мені здається. що ідеальна галичанка мала би бути худорлява, трохи вище середнього зросту, шатенка з очима зеленувато-карими.
no subject
Date: 2009-02-03 07:28 am (UTC)А щодо ідеальної галичанки - я бачила "генетичну мапу", де видно, що у цих землях є досить значимий відсоток татарських (як не дивно) маркерів. Це зокрема підтверджує "Портрет міщанки" з Олеського замку, але є й багато портретів, де тип обличчя інший.
no subject
Date: 2009-02-03 07:33 am (UTC)no subject
Date: 2009-02-03 07:38 am (UTC)no subject
Date: 2009-02-03 07:43 am (UTC)Що ще цікаво, досить "тюркський" вигляд мають бойки-верховинці, бо є ще й рівнинні бойки :-). Маленькі, темноволосі, темноокі, смагляві. Тут, правда, невідомо, наскільки гени визначають вигляд, а наскільки - умови життя. Засмага може бути і через гірське сонце :-)
no subject
Date: 2009-02-03 07:46 am (UTC)no subject
Date: 2009-02-03 08:15 am (UTC)no subject
Date: 2009-02-04 08:58 am (UTC)no subject
Date: 2009-02-04 09:06 am (UTC)Звичайно. це гіпотеза сільського філософа :-)