Про тьотю Олю.

[gioconda]

Тиждень тому мені зателефонувала тьотя Оля.

Насправді вона мені ніяка не тьотя - просто колись наша родина товаришувала з їх родиною. Дитинство залишило мені спогади про поїздку в ліс на їхньому "запорожці", що, здавалось, був старим від самого свого створення, ночівлю "в гостях", вулики, недобудовану дачу і словосполучення "шизофренік на обліку", яке бабуся зрідка вживала, згадуючи Оліного чоловіка. Але потім, коли батьки розлучились, а мама віднайшла нове покликання, наши шляхи розійшлись. Бо тьотя Оля була закохана у "справжні" жіночі цінності - кіндер, кірхе, кюхе (ну, ще в портвейн), а матуся якраз навпаки. Великої втрати я не відчула, оскільки в тій дружбі мені завжди ввижалась якась примара примусу.
Після недавнього дзвінка я зрозуміла, чому.

Тьотя Оля, привітавшись, проінформувала мене, що вони з чоловіком проводять відпустку в Моршині, але за тиждень будуть їхати додому через Львів, так що я маю зустріти їх, і оскільки в них буде майже цілий день до потяга, показати їм місто. До речі, номер твого мобільного дав батько, не турбуйся, і номер твоєї сестри також, я їй теж подзвоню, коли саме вона приходить з роботи?
Дещо спантеличена, я подумала, що погуляти містом - хороша ідея, безвідносно тьоті Олі. Але передзвонила сестрі і порадила не брати слухавку найближчим часом.

На тижні тьотя Оля телефонувала ще раз. Їх плани змінились, бо вони взяли інші квитки. Тепер їх вільний час вже обмежувався півтора годинами між прибуттям електрички і відходом потяга. Але ж ви не встигнете подивитись місто, сказала я. Дурниці, відповіла тьотя Оля. Я вже була тут два роки тому і надивилася досхочу. І ще ми були тут колись проїздом. Але ми хочемо посидіти десь недалеко від покзалу і поговорити про життя.
Після цього я ще з годину думала.
В суботу вранці я відключила телефон.

Висновки з цієї історії такі: ніхто й ніколи не зазіхатиме на мою волю. Шантаж, неповага чи примус - це найвірніший шлях до того, аби побачити мене востаннє. Зрадники теж своє отримають.

До речі, це стосується й деяких френдів.

Comments

[zzzulfiya.livejournal.com]

а в ітогє тьотя Оля
проглатіла паука!
гггггг)
правильно зробила, нахуй таких тьоть.

[gioconda.livejournal.com]

Оце точно. =))))

знаю тьоть Оль, сама тьотя Оля..

[bolshenenado.livejournal.com]

моя солідарність!

[wallacemia.livejournal.com]

Терпіти не можу таких нахабних тьоть. І дядь.
Молодець, що відшила

[gioconda.livejournal.com]

От мені цікаво: вона ж удвічі старша від мене. Невже за стільки років не можна було навчитись елементарним речам?
Втім, питання риторичне.

[0lenka.livejournal.com]

Сильно напминает анекдот "Откройте! - Зачем? - Поговорить надо! - А сколько вас? - Двое! - Ну так и поговорите между собой!!!"
Достаточно мерзкая ситуация. Начиная с того, что вообще не следовало бы давать твой номер, не спросив разрешения.

[gioconda.livejournal.com]

Отцу это еще аукнется. Этот момент взбесил меня особенно сильно.

[0lenka.livejournal.com]

Есть большая вероятность того, что сердиться бесполезно. Мир делится на людей, для которых неприемлемость такого поступка очевидна без объяснений, и тех, кто никогда не поймет - а почему, собственно. Это если не врожденное, то уж воспитуемое только в чрезвычайно раннем детстве.

[gioconda.livejournal.com]

По крайней мере, я дам ему со всей очевидностью понять, что для меня это именно что неприемлемо.

[shameful-heaven.livejournal.com]

не знаю що й сказати.
може це просто моя стара дурна звичка на всякий випадок сприймати все на свій рахунок?

[gioconda.livejournal.com]

Мабуть.
Втім, я вважаю рефлексії необхідним компонентом роботи над собою. =)