ZERO TOLERANCE
Aug. 11th, 2004 09:27 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
gioconda"Мій дім - моя фортеця"
автор - Алла Феофанова. Стаття видрукувана в журналі "Єва" (реквізити уточню).
За найконсервативнішими підрахунками згвалтування у світі відбувається кожні дві хвилини. Запитання: що станеться, коли згвалтувати японку? Відповідь: нічого.
У японській кримінальній статистиці немає навіть такої графи, як "згвалтування". На цю тему накладено табу, і преса замінює слово "згвалтування" термінами "атака" та "ображення дією". Згвалтування проходять по статті тяжких злочинів, але поліцейські, як правило, перекладають всю відповідальність на жінок. Та ще й до того, якщо гвалтівник вдерся у дім жертви, але залишив туфлі біля дверей (за японським звичаєм), він може сміливо розраховувати на поблажливість суду. "Ввічливий" гвалтівник викликає симпатію у влади, а тягар відповідальності падає на жінку", - повідомляє журнал "New Woman" (1996).
Запитання.
Що станеться, якщо згвалтувати українку?
Відповідь.
Нічого... Через те, що вона про це нікому не скаже.
Лише одна із сотні звертається до міліції. З 1990 року в Україні зареєстровано 8 тисяч згвалтувань. І що ж, преса й телебачення здійняли галас? Були пікети, голодування, демонстрації? Суди були завантажені цими справами? Аж ніяк. Навколо цієї теми існує свого роду "змова мовчання". Тема сексонасильства була й залишається однією з негласно заборонених для відкритого обговорення в суспільстві.
Кілька років тому в Києві стався курйозний випадок. До відділку міліції звернуласа молода американка із заявою про те, що її згвалтували. Вона була вдягнена у білу сукню-сафарі, акуратно зачесана, без синців і все одно наполягала, що зазнала насильства. Оскільки права американців у нашій країні свято поважають, запросили перекладача і склали заяву. То що ж трапилося? До молодої жінки на вулиці причепилися підлітки і затягли її до під'їзду. Наміри у них були недвозначні. Із численних лекцій про те, як поводитися з гвалтівниками, жінка знала, що коли опиратися марно, краще не опиратися. І вона сама зняла свою сукню, згорнула її й повісила на бильця, затим так само акуратно згорнула спідню білизну і постала перед гвалтівниками, очікуючи. Малолітки спочатку розгубилися, вони чекали чого завгодно, тільки не цього. А прийшовши до тями, все-таки згвалтували її... газовим бвлончиком. Жінка вдяглася й відразу ж звернулася до міліції.
Це все була передмова.
Чи то світ стає агресивнішим, а чи ми почитаємо більше про нього дізнаватися.. Кілька років тому Сполучені Штати були шоковані: по телебаченню йшли репортажі із залу суду. Судили жінку, яка відрізала член своєму чоловікові, але виправдали, через те, що вона зазнавала надмірних сексуальних домагань та катувань. А чоловік її, завдяки дивам сучасного медичного мистецтва, був урятований і мужчиною, а точніше, самцем (оскільки слово "мужчина" передбачає наявність ще й інших якостей) бути не перестав.
"Я одружився для того, аби мати її, коли захочу" - часто твердять представники чоловічої статі. Насправді вони помиляються. Одружуються зовсім не для цього. Для цього купують гумових надувних ляльок. А статевий акт, що відбувається без згоди жінки, незалежно від того, хто його здійснив - незнайомець, друг, наречений чи чоловік, є злочином.
У нашій країні поки що приділяють мало уваги питанню боротьби з насильством над жінкою, хоча воно, насильство, безперечно існує. За старих часів жінки скаржилися з цього приводу у партійні та профспілкові організації, а куди вони скаржаться тепер, я, відверто кажучи, не уявляю. У більш цивілізованих країнах існують спеціальні служби, притулки, консультації психологів, "гарячі лінії". В одному лише Единбурзькому окрузі у Великобританії це: Единбурзький кризовий центр для згвалтованих; Единбурзький центр допомоги жінкам; Центр допомоги матерям, чиї діти стали жертвами сексуальних злочинів; Единбурзький центр боротьби з інцестом; Дитяча "гаряча лінія"; Центр допомоги молодим жінкам; поліція: спецвідділ для дітей та жінок; Кризовий центр соціальної допомоги; Відділ забезпечення житлом і т.ін. До речі, про Единбург, а точніше, про деякі статистичні відомості, надані Единбурзьким комітетом Британської Ради жінок, і йтиметься у нашій розмові. Единбурзький окружний комітет Британської Ради жінок розпочав першу у Великобританії кампанію з попередження насильства проти жінок ще в листопаді 1992 року. Рішення про її проведення було відповіддю на шокуючі результати статистичних опитувань учнів единбурзьких шкіл, які показали, що насильство над жінкою здійснює величезна кількість представниківчоловічої статі, починаючи з 12-річного віку. "Zero Tolerance" – так було названо цю кампанію, яка триває й посьогодні та має широку підтримку усіх верств населення. (Українською означає: "Не терпіти (не пробачати) нічого".)
Ось деякі дані її статистичних досліджень:
- Дві з кожних п’яти жінок зазнають сексуальних переслідувань чи образливих дій.
- Одну з кожних 11 жінок гвалтують на побаченні, понад третину з них – на першому.
- 70 відсотків усіх жінок зазнають сексуальних переслідувань і домагань образливого характеру.
- 61 відсоток згвалтувань відбувається у приміщенні, як правило – в помешканні жертви.
- 85 відстоків гвалтівників – не незнайомці, як прийнято вважати, а чоловіки, що перебувають із жінками у дружніх, любовних чи родинних стосунках.
- Знущання й насильство над жінкою в сім’ї складає одну чверть усіх відомих випадків насильства.
- Побутове насильство трапляється частіше, ніж насильство на вулиці, в барі чи на робочому місці.
- Лише про два відсотки усіх насильницьких нападів на жінку повідомляється до поліції.
- Одну з кожних 50 вагітних жінок б’є її партнер.
- Одну з кожних п’яти жінок гвалтує її чоловік або партнер.
- Жінки, які потерпають від агресивності чоловіка, зазнають поранень та жорстоких побоїв не менш як п’ять разів на рік.
- Майже половину усіх убивств жінок здійснюють їхні партнери або колишні партнери.
- У 78 відсотках обвинуваченим у згвалтуванні виносять виправдувальний вирок.
-
Цікаво, що жертвам, згвалтованим удома чи на роботі, як правило, вірять менше, аніж тим, із ким це сталося на вулиці, у сквері, у громадському місці, і вони рідше звертаються по допомогу. І вже зовсім вражає такий факт: виявляється, вік та зовнішній вигляд жінки не відіграють аніякогісінької ролі: гвалтують усіх – від трирічного до дев’яностотрирічного віку. Розвіяний і міф про те, нібито гвалтівники – люди, здебільшого психічно нездорові. Дослідження показали, що лише п’ять відсотків чоловіків, які скоїли такий злочин, перебували у стані психічного розладу, більше того – із решти 95 відсотків більшість мали сім’ї чи любовні зв’язки й перебували в період звершення насильства над іншою жінкою в чудових стосунках із своїми постійними партнерками.
Продовження – в наступному постінгу.
автор - Алла Феофанова. Стаття видрукувана в журналі "Єва" (реквізити уточню).
За найконсервативнішими підрахунками згвалтування у світі відбувається кожні дві хвилини. Запитання: що станеться, коли згвалтувати японку? Відповідь: нічого.
У японській кримінальній статистиці немає навіть такої графи, як "згвалтування". На цю тему накладено табу, і преса замінює слово "згвалтування" термінами "атака" та "ображення дією". Згвалтування проходять по статті тяжких злочинів, але поліцейські, як правило, перекладають всю відповідальність на жінок. Та ще й до того, якщо гвалтівник вдерся у дім жертви, але залишив туфлі біля дверей (за японським звичаєм), він може сміливо розраховувати на поблажливість суду. "Ввічливий" гвалтівник викликає симпатію у влади, а тягар відповідальності падає на жінку", - повідомляє журнал "New Woman" (1996).
Запитання.
Що станеться, якщо згвалтувати українку?
Відповідь.
Нічого... Через те, що вона про це нікому не скаже.
Лише одна із сотні звертається до міліції. З 1990 року в Україні зареєстровано 8 тисяч згвалтувань. І що ж, преса й телебачення здійняли галас? Були пікети, голодування, демонстрації? Суди були завантажені цими справами? Аж ніяк. Навколо цієї теми існує свого роду "змова мовчання". Тема сексонасильства була й залишається однією з негласно заборонених для відкритого обговорення в суспільстві.
Кілька років тому в Києві стався курйозний випадок. До відділку міліції звернуласа молода американка із заявою про те, що її згвалтували. Вона була вдягнена у білу сукню-сафарі, акуратно зачесана, без синців і все одно наполягала, що зазнала насильства. Оскільки права американців у нашій країні свято поважають, запросили перекладача і склали заяву. То що ж трапилося? До молодої жінки на вулиці причепилися підлітки і затягли її до під'їзду. Наміри у них були недвозначні. Із численних лекцій про те, як поводитися з гвалтівниками, жінка знала, що коли опиратися марно, краще не опиратися. І вона сама зняла свою сукню, згорнула її й повісила на бильця, затим так само акуратно згорнула спідню білизну і постала перед гвалтівниками, очікуючи. Малолітки спочатку розгубилися, вони чекали чого завгодно, тільки не цього. А прийшовши до тями, все-таки згвалтували її... газовим бвлончиком. Жінка вдяглася й відразу ж звернулася до міліції.
Це все була передмова.
Чи то світ стає агресивнішим, а чи ми почитаємо більше про нього дізнаватися.. Кілька років тому Сполучені Штати були шоковані: по телебаченню йшли репортажі із залу суду. Судили жінку, яка відрізала член своєму чоловікові, але виправдали, через те, що вона зазнавала надмірних сексуальних домагань та катувань. А чоловік її, завдяки дивам сучасного медичного мистецтва, був урятований і мужчиною, а точніше, самцем (оскільки слово "мужчина" передбачає наявність ще й інших якостей) бути не перестав.
"Я одружився для того, аби мати її, коли захочу" - часто твердять представники чоловічої статі. Насправді вони помиляються. Одружуються зовсім не для цього. Для цього купують гумових надувних ляльок. А статевий акт, що відбувається без згоди жінки, незалежно від того, хто його здійснив - незнайомець, друг, наречений чи чоловік, є злочином.
У нашій країні поки що приділяють мало уваги питанню боротьби з насильством над жінкою, хоча воно, насильство, безперечно існує. За старих часів жінки скаржилися з цього приводу у партійні та профспілкові організації, а куди вони скаржаться тепер, я, відверто кажучи, не уявляю. У більш цивілізованих країнах існують спеціальні служби, притулки, консультації психологів, "гарячі лінії". В одному лише Единбурзькому окрузі у Великобританії це: Единбурзький кризовий центр для згвалтованих; Единбурзький центр допомоги жінкам; Центр допомоги матерям, чиї діти стали жертвами сексуальних злочинів; Единбурзький центр боротьби з інцестом; Дитяча "гаряча лінія"; Центр допомоги молодим жінкам; поліція: спецвідділ для дітей та жінок; Кризовий центр соціальної допомоги; Відділ забезпечення житлом і т.ін. До речі, про Единбург, а точніше, про деякі статистичні відомості, надані Единбурзьким комітетом Британської Ради жінок, і йтиметься у нашій розмові. Единбурзький окружний комітет Британської Ради жінок розпочав першу у Великобританії кампанію з попередження насильства проти жінок ще в листопаді 1992 року. Рішення про її проведення було відповіддю на шокуючі результати статистичних опитувань учнів единбурзьких шкіл, які показали, що насильство над жінкою здійснює величезна кількість представниківчоловічої статі, починаючи з 12-річного віку. "Zero Tolerance" – так було названо цю кампанію, яка триває й посьогодні та має широку підтримку усіх верств населення. (Українською означає: "Не терпіти (не пробачати) нічого".)
Ось деякі дані її статистичних досліджень:
- Дві з кожних п’яти жінок зазнають сексуальних переслідувань чи образливих дій.
- Одну з кожних 11 жінок гвалтують на побаченні, понад третину з них – на першому.
- 70 відсотків усіх жінок зазнають сексуальних переслідувань і домагань образливого характеру.
- 61 відсоток згвалтувань відбувається у приміщенні, як правило – в помешканні жертви.
- 85 відстоків гвалтівників – не незнайомці, як прийнято вважати, а чоловіки, що перебувають із жінками у дружніх, любовних чи родинних стосунках.
- Знущання й насильство над жінкою в сім’ї складає одну чверть усіх відомих випадків насильства.
- Побутове насильство трапляється частіше, ніж насильство на вулиці, в барі чи на робочому місці.
- Лише про два відсотки усіх насильницьких нападів на жінку повідомляється до поліції.
- Одну з кожних 50 вагітних жінок б’є її партнер.
- Одну з кожних п’яти жінок гвалтує її чоловік або партнер.
- Жінки, які потерпають від агресивності чоловіка, зазнають поранень та жорстоких побоїв не менш як п’ять разів на рік.
- Майже половину усіх убивств жінок здійснюють їхні партнери або колишні партнери.
- У 78 відсотках обвинуваченим у згвалтуванні виносять виправдувальний вирок.
-
Цікаво, що жертвам, згвалтованим удома чи на роботі, як правило, вірять менше, аніж тим, із ким це сталося на вулиці, у сквері, у громадському місці, і вони рідше звертаються по допомогу. І вже зовсім вражає такий факт: виявляється, вік та зовнішній вигляд жінки не відіграють аніякогісінької ролі: гвалтують усіх – від трирічного до дев’яностотрирічного віку. Розвіяний і міф про те, нібито гвалтівники – люди, здебільшого психічно нездорові. Дослідження показали, що лише п’ять відсотків чоловіків, які скоїли такий злочин, перебували у стані психічного розладу, більше того – із решти 95 відсотків більшість мали сім’ї чи любовні зв’язки й перебували в період звершення насильства над іншою жінкою в чудових стосунках із своїми постійними партнерками.
Продовження – в наступному постінгу.
