"...головне, щоб вони нас помітили."
Nov. 1st, 2006 11:23 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
gioconda29 квітня 1945 року, за 15 годин до смерті молодих... Навколо молодих — Аді та Єви — стояли есесівці і тримали в руках свічки. А о шістнадцятій годині молода прийняла капсулу цианістого калію.
Вони познайомилися в далекому 1929 році. 17-річна донька професора католицизму та колишньої чемпіонки з фігурного катання, Єва виховувалась у кращих традиціях буржуазної сім'ї. Вона із задоволенням працювала секретарем-асистентом у Генриха Хоффмана, редактора газети "Volkischer Bеоbаchter". Орган партії націонал-соціалістів, ця газета була об'єктом прискіпливої уваги лідера нацистів Адольфа Гітлера. Не залишилася непоміченою і поява в редакції незайманої білявочки. А вже незабаром майже всі здогадалися про причину надто частих візитів Аді до редакції. 40-річний Адольф був тоді вже впливовою політичною фігурою, мав справи з багатьма великими ділками та банкірами. Він жив з 19-річною Анжелою Раубаль, яку ніжно називав Гелі. Але таємний зв'язок з власною хатньою робітницею набрид майбутньому фюрерові. Гелі була нудна й терпляча, Єва — веселої та рішучої вдачі. Проте Адя довго не наважувався. Він порівнював, зіставляв. Результатом цих зіставлень і став постріл, що ним 18 вересня 1931 року Гелі покінчила з життям. У передсмертній записці вона вибачалася перед "дядечком Адиком". Міністр юстиції Генрих Мюллер зам'яв скандал, а місце Гелі заступила Єва Браун.
Перша ніч із фюрером 6 лютого 1932 року пригнітила Єву й залишилася найбридкішим враженням у її житті. Проте місце було "тепленьким" і обіцяло чимало житейських благ. Тож не дивно, що дівиця вирішила перебороти огиду,й залишитися. А з часом їй навіть почали подобатися мазохістські звички дядечка Адика. Протягом багатьох років серед сувенірів кохання вона зберігала вуздечку й чобітки з гострими підборами — предмети перших сексуальних експериментів.
Але вже 1935 року у стосунках Єви та дядечка Адика настала криза. Єва наполягала на шлюбі, а дядечко Адик — відмовлявся. Тоді Єва інсценувала самогубство. Проте інсценування виявилося невдалим. Єва надто погано розрахувала порцію отрути і серйозно зіпсувала собі шлунок. Врятували її тільки завдяки титанічним зусиллям лікарів.
Аби уникнути подібних сцен у майбутньому дядечко Адик приставив до Єви двох охоронців — гестапівців. Фотографії Єви зникли з усіх журналів, цензура заборонила навіть згадувати про неї і жорстоко переслідувала порушників. Віднині Єва стала однією з таємниць у житті фюрера. Вона розчинилася в нескінченних коридорах Бергофа, приходячи на виклик свого володаря в нічні години і, очевидно, приносячи із собою вуздечку й чобітки.
Але, до певної міри, Єві поталанило.
Хоча б тому, що вона не встигла стати зразковою жінкою Третього Рейху.
Власне, основні положення щодо майбутньої людини, а зокрема й жінки, якою вона мусить бути, дядечко Адик виклав у книзі "Майн кампф" ще 1925 року. Гітлер писав:
"...Подібно до жінки, якій від природи не надто властиве абстрактне мислення, але яка підвладна чуттєвій спразі за силою і яка з більшою готовністю схилиться перед сильним чоловіком, аніж керуватиме слабким — і маси віддають перевагу володареві перед прохачем І здобувають надійний душевний спокій не завдяки ліберальним теоріям, що пропонують їм право вибору, але завдяки такій доктрині, яка не допускає вибору. Маса майже ніколи не має уявлення про те, як і що обирати, а тому в цьому разі масам здається, ніби їх кинули напризволяще. Вони не надто соромляться свого страху перед інтелектом. Єдине, що сприймають маси, як і жінки, це сила і брутальність, яким вони зрештою й підкоряються. Тому найперша умова, котрої слід дотримуватись у будь-якій пропаганді, — це систематичне, хоча й однобічне висвітлення проблеми. Пропаганда не повинна об'єктивно досліджувати правду. ...Вона має представляти тільки той єдиний її аспект, який корисний твоєму табору. Для повного успіху пропаганда мусить поєднувати в собі принципи спрощення та повторів, вона повинна зводитися до мінімуму засобів та безупинного повторення їх... Немає значення, глузують вони з нас чи лають, вважають нас бовдурами чи злочинцями, головне, щоб вони нас помітили".
З 1935 року "Майн кампф" мусили обов'язково купувати перед весіллям усі молоді. Ознакою лояльності було придбання цієї книги приватними особами, бібліотеками та установами. У квартирах "Майн кампф" рекомендувалося ставити на помітному місці. Високі тиражі, що сягали 10 мільйонів примірників, а також ліцензії за переклад книги на 16 мов приносили Гітлеру мільйонні прибутки. 21 вересня 1925 року бойовик ударного загону Юліус Шрек видав циркуляр № 1, що зобов'язував усі місцеві організації НСДАП створити підрозділи СС (Schutzstaffeln — охоронні частини), до складу яких входило 10, а в Берліні й 20 чоловік. До кінця року вже було зареєстровано близько тисячі бажаючих, з яких до лав СС було прийнято 200 осіб. А вже 1933-го з'явилися перші спеціалізовані школи, що готували кадри для СС. Вони приймали "гідних" у расовому відношенні юнаків від 10 до 18 років, надаючи їм інтернат та обмундирування. Організації мусили діяти за суворими внутрішніми законами, заснованими на сліпій покорі та монолітності расистського світогляду.
Гіммлер поставив перед СС завдання: знищувати зрадників усередині партії та СА. До СС набирали расово повноцінних, фанатично відданих СА, фізично міцних, із належним родоводом від кінця XVIII століття.
Представляючи СС як продовжувача середньовічних традицій рицарства, Гіммлер прагнув забезпечити організацію відповідними атрибутами. За реквізит правили срібні персні із зображенням черепа (їх роздавали офіцерським кадрам після трьох років служби на командних посадах). Найбільш гідною відзнакою в СС вважався почесний меч. Особливо шанували есесівці "справжнього творця германського рейху" Генриха І.
Розробляючи атрибутику та церемоніал "ордену СС", Гіммлер цікавився також досвідом ордену єзуїтів та його фундатора Ігнатія Лойоли.
Вірні рицарським традиціям, молоді кадри СС щороку приїздили на присягу у Брунсвікський собор до гробу Генриха Лева — колонізатора Мекленбургу та інших стародавніх слов'янських земель. Під час цієї церемонії відбувалась урочиста посвята в офіцери курсантів військових училищ.
На околиці міста Падерборн знаходилися руїни середньовічного замку Вевельсбург. Розташований на півшляху з Кельну на Брунсвік. цей замок мусив стати резиденцією керівництва СС. Високі чини СС мали тут у своєму розпорядженні окремі апартаменти, кожен з яких носив ім'я певної історичної особи. Гіммлер займав апартаменти Генриха І. У дні визначних свят еліта збиралась у великій залі замку. Там відбувалися медитаційні духовні сеанси. У підземеллях замку знаходилося святилище ордену, місце культу крові, де відбувалося "хрещення кров'ю" — ритуал, що супроводжував прийняття нового члена.
Обряд хрещення було замінено у лавах СС урочистим нареченням новонародженого його іменем — перед портретом Адольфа Гітлера, його книгою "Майн кампф" і знаком свастики.
У віці від 25 до 30 років член СС мусив створити сім'ю, проте подружжя мало виконати низку вимог, обумовлених у спеціальному наказі рейхсфюрера СС 1931 року. Член СС разом із нареченою проходив медичний огляд у лікаря санітарної служби СС і пред'являв документи, що посвідчували "расову чистоту". Церковний шлюб замінила церемонія за участю командира місцевої частини СС. Порушення цих умов каралося виключенням з рядів СС. Модель подружніх стосунків есесівців була предметом постійного інтересу Гіммлера. Він мав намір видати закон, за яким бездітний шлюб по закінченні п'яти років розривався б державою.
Іншим проектом Гіммлера була рекомендація членам СС одружуватися із "зразковими дружинами". Вони мусили мати нордичні риси обличчя, добре знатися в історії, володіти іноземними мовами, вміти їздити верхи, плавати, водити автомашину, стріляти з пістолета. А крім того — зразково вести хатнє господарство. Після відповідного іспиту кандидатка у дружини мала одержати диплом. Як Гітлер, так і Гіммлер були одностайні в тому, що після війни слід запровадити легалізоване двоєженство, аби стимулювати народжуваність.
До певної міри, Єві поталанило.
Хоча б тому, що вона не встигла стати зразковою жінкою Третього Рейху.
З липня 1944 року Гітлер заборонив їй з'являтися в Берліні. А сам тим часом перебирав варіанти. Один із них (варіант "Кант") передбачав пластичну операцію й підводний човен до Парагваю. Але їхати без Єви дядечко Адик не погоджувався.
8 лютого 1945 року, всупереч забороні, Єва з'явилася у Берліні. На білому "Мерседесі". Гітлер повів її до підземелля, де вони невдовзі й обвінчалися. А незабаром молода прийняла отруту.
Коментуючи це "кохання", філософ Ерих Фромм писав, що у стосунках з жінками Гітлер виявляв таку саму відсутність любові, ніжності й співчуття, як і в стосунках з чоловіками. Жінок, які цікавили Гітлера, можна поділити на дві категорії, що розрізняються переважно за соціальним статусом: респектабельні жінки та жінки, які стояли нижче за Гітлера на соціальній драбині (до другої групи й належали Гелі Раубаль та Єва Браун).
Серед жінок, що належали до першої групи, були немолоді багаті мюнхенські дами, котрі ставилися до Гітлера по-дружньому й дарували йому численні подарунки. Вони привчили його до світського життя та гарних манер. Це були фігури материнського типу, які не викликали у нього жодних еротичних переживань.
Жінки ж типу Гелі Раубаль або Єви Браун підкорялися йому. Його ставлення до цих жінок досить виразно виявляється в тому, як він дарував їм подарунки. На день народження Єви він давав ад'ютантові доручення купити черговий букет яких-небудь дешевих квітів. "Узагалі Гітлер байдуже ставився до її почуттів, — згадував пізніше А. Шпеєр. У її присутності він розмірковував про жінок так, нібито її не було поруч. "У чоловіка з високим інтелектом, - говорив він (мабуть, маючи на увазі самого себе), - мусить бути примітивна й нерозумна жінка".
Утім, ставлення Гітлера до всіх жінок, що йому подобалися завжди мало яскраво виражений мазохістський характер. Що виявилося у всіх сферах діяльності дядечка Адика. Навіть такий спостерігач, як Сальвадор Далі, зауважив зв'язку з цим:
"Він був кінченим мазохістом, одержимим ідеєю фікс розв'язати війну з тим, аби героїчно програти її".
Щоправда, до цього він додав: "У Берліні щойно на руках у Єви Браун в цілком вагнерівському стилі помер Гітлер. Довідавшись про це, я розмірковував аж сімнадцять хвилин і прийняв безповоротне рішення: тепер Сальвадор Далі покликаний стати найвизначнішою куртизанкою своєї доби".
Борис ФЕНЬКО
"ЄВА"
грудень-листопад 1996 р.
Вони познайомилися в далекому 1929 році. 17-річна донька професора католицизму та колишньої чемпіонки з фігурного катання, Єва виховувалась у кращих традиціях буржуазної сім'ї. Вона із задоволенням працювала секретарем-асистентом у Генриха Хоффмана, редактора газети "Volkischer Bеоbаchter". Орган партії націонал-соціалістів, ця газета була об'єктом прискіпливої уваги лідера нацистів Адольфа Гітлера. Не залишилася непоміченою і поява в редакції незайманої білявочки. А вже незабаром майже всі здогадалися про причину надто частих візитів Аді до редакції. 40-річний Адольф був тоді вже впливовою політичною фігурою, мав справи з багатьма великими ділками та банкірами. Він жив з 19-річною Анжелою Раубаль, яку ніжно називав Гелі. Але таємний зв'язок з власною хатньою робітницею набрид майбутньому фюрерові. Гелі була нудна й терпляча, Єва — веселої та рішучої вдачі. Проте Адя довго не наважувався. Він порівнював, зіставляв. Результатом цих зіставлень і став постріл, що ним 18 вересня 1931 року Гелі покінчила з життям. У передсмертній записці вона вибачалася перед "дядечком Адиком". Міністр юстиції Генрих Мюллер зам'яв скандал, а місце Гелі заступила Єва Браун.
Перша ніч із фюрером 6 лютого 1932 року пригнітила Єву й залишилася найбридкішим враженням у її житті. Проте місце було "тепленьким" і обіцяло чимало житейських благ. Тож не дивно, що дівиця вирішила перебороти огиду,й залишитися. А з часом їй навіть почали подобатися мазохістські звички дядечка Адика. Протягом багатьох років серед сувенірів кохання вона зберігала вуздечку й чобітки з гострими підборами — предмети перших сексуальних експериментів.
Але вже 1935 року у стосунках Єви та дядечка Адика настала криза. Єва наполягала на шлюбі, а дядечко Адик — відмовлявся. Тоді Єва інсценувала самогубство. Проте інсценування виявилося невдалим. Єва надто погано розрахувала порцію отрути і серйозно зіпсувала собі шлунок. Врятували її тільки завдяки титанічним зусиллям лікарів.
Аби уникнути подібних сцен у майбутньому дядечко Адик приставив до Єви двох охоронців — гестапівців. Фотографії Єви зникли з усіх журналів, цензура заборонила навіть згадувати про неї і жорстоко переслідувала порушників. Віднині Єва стала однією з таємниць у житті фюрера. Вона розчинилася в нескінченних коридорах Бергофа, приходячи на виклик свого володаря в нічні години і, очевидно, приносячи із собою вуздечку й чобітки.
Але, до певної міри, Єві поталанило.
Хоча б тому, що вона не встигла стати зразковою жінкою Третього Рейху.
Власне, основні положення щодо майбутньої людини, а зокрема й жінки, якою вона мусить бути, дядечко Адик виклав у книзі "Майн кампф" ще 1925 року. Гітлер писав:
"...Подібно до жінки, якій від природи не надто властиве абстрактне мислення, але яка підвладна чуттєвій спразі за силою і яка з більшою готовністю схилиться перед сильним чоловіком, аніж керуватиме слабким — і маси віддають перевагу володареві перед прохачем І здобувають надійний душевний спокій не завдяки ліберальним теоріям, що пропонують їм право вибору, але завдяки такій доктрині, яка не допускає вибору. Маса майже ніколи не має уявлення про те, як і що обирати, а тому в цьому разі масам здається, ніби їх кинули напризволяще. Вони не надто соромляться свого страху перед інтелектом. Єдине, що сприймають маси, як і жінки, це сила і брутальність, яким вони зрештою й підкоряються. Тому найперша умова, котрої слід дотримуватись у будь-якій пропаганді, — це систематичне, хоча й однобічне висвітлення проблеми. Пропаганда не повинна об'єктивно досліджувати правду. ...Вона має представляти тільки той єдиний її аспект, який корисний твоєму табору. Для повного успіху пропаганда мусить поєднувати в собі принципи спрощення та повторів, вона повинна зводитися до мінімуму засобів та безупинного повторення їх... Немає значення, глузують вони з нас чи лають, вважають нас бовдурами чи злочинцями, головне, щоб вони нас помітили".
З 1935 року "Майн кампф" мусили обов'язково купувати перед весіллям усі молоді. Ознакою лояльності було придбання цієї книги приватними особами, бібліотеками та установами. У квартирах "Майн кампф" рекомендувалося ставити на помітному місці. Високі тиражі, що сягали 10 мільйонів примірників, а також ліцензії за переклад книги на 16 мов приносили Гітлеру мільйонні прибутки. 21 вересня 1925 року бойовик ударного загону Юліус Шрек видав циркуляр № 1, що зобов'язував усі місцеві організації НСДАП створити підрозділи СС (Schutzstaffeln — охоронні частини), до складу яких входило 10, а в Берліні й 20 чоловік. До кінця року вже було зареєстровано близько тисячі бажаючих, з яких до лав СС було прийнято 200 осіб. А вже 1933-го з'явилися перші спеціалізовані школи, що готували кадри для СС. Вони приймали "гідних" у расовому відношенні юнаків від 10 до 18 років, надаючи їм інтернат та обмундирування. Організації мусили діяти за суворими внутрішніми законами, заснованими на сліпій покорі та монолітності расистського світогляду.
Гіммлер поставив перед СС завдання: знищувати зрадників усередині партії та СА. До СС набирали расово повноцінних, фанатично відданих СА, фізично міцних, із належним родоводом від кінця XVIII століття.
Представляючи СС як продовжувача середньовічних традицій рицарства, Гіммлер прагнув забезпечити організацію відповідними атрибутами. За реквізит правили срібні персні із зображенням черепа (їх роздавали офіцерським кадрам після трьох років служби на командних посадах). Найбільш гідною відзнакою в СС вважався почесний меч. Особливо шанували есесівці "справжнього творця германського рейху" Генриха І.
Розробляючи атрибутику та церемоніал "ордену СС", Гіммлер цікавився також досвідом ордену єзуїтів та його фундатора Ігнатія Лойоли.
Вірні рицарським традиціям, молоді кадри СС щороку приїздили на присягу у Брунсвікський собор до гробу Генриха Лева — колонізатора Мекленбургу та інших стародавніх слов'янських земель. Під час цієї церемонії відбувалась урочиста посвята в офіцери курсантів військових училищ.
На околиці міста Падерборн знаходилися руїни середньовічного замку Вевельсбург. Розташований на півшляху з Кельну на Брунсвік. цей замок мусив стати резиденцією керівництва СС. Високі чини СС мали тут у своєму розпорядженні окремі апартаменти, кожен з яких носив ім'я певної історичної особи. Гіммлер займав апартаменти Генриха І. У дні визначних свят еліта збиралась у великій залі замку. Там відбувалися медитаційні духовні сеанси. У підземеллях замку знаходилося святилище ордену, місце культу крові, де відбувалося "хрещення кров'ю" — ритуал, що супроводжував прийняття нового члена.
Обряд хрещення було замінено у лавах СС урочистим нареченням новонародженого його іменем — перед портретом Адольфа Гітлера, його книгою "Майн кампф" і знаком свастики.
У віці від 25 до 30 років член СС мусив створити сім'ю, проте подружжя мало виконати низку вимог, обумовлених у спеціальному наказі рейхсфюрера СС 1931 року. Член СС разом із нареченою проходив медичний огляд у лікаря санітарної служби СС і пред'являв документи, що посвідчували "расову чистоту". Церковний шлюб замінила церемонія за участю командира місцевої частини СС. Порушення цих умов каралося виключенням з рядів СС. Модель подружніх стосунків есесівців була предметом постійного інтересу Гіммлера. Він мав намір видати закон, за яким бездітний шлюб по закінченні п'яти років розривався б державою.
Іншим проектом Гіммлера була рекомендація членам СС одружуватися із "зразковими дружинами". Вони мусили мати нордичні риси обличчя, добре знатися в історії, володіти іноземними мовами, вміти їздити верхи, плавати, водити автомашину, стріляти з пістолета. А крім того — зразково вести хатнє господарство. Після відповідного іспиту кандидатка у дружини мала одержати диплом. Як Гітлер, так і Гіммлер були одностайні в тому, що після війни слід запровадити легалізоване двоєженство, аби стимулювати народжуваність.
До певної міри, Єві поталанило.
Хоча б тому, що вона не встигла стати зразковою жінкою Третього Рейху.
З липня 1944 року Гітлер заборонив їй з'являтися в Берліні. А сам тим часом перебирав варіанти. Один із них (варіант "Кант") передбачав пластичну операцію й підводний човен до Парагваю. Але їхати без Єви дядечко Адик не погоджувався.
8 лютого 1945 року, всупереч забороні, Єва з'явилася у Берліні. На білому "Мерседесі". Гітлер повів її до підземелля, де вони невдовзі й обвінчалися. А незабаром молода прийняла отруту.
Коментуючи це "кохання", філософ Ерих Фромм писав, що у стосунках з жінками Гітлер виявляв таку саму відсутність любові, ніжності й співчуття, як і в стосунках з чоловіками. Жінок, які цікавили Гітлера, можна поділити на дві категорії, що розрізняються переважно за соціальним статусом: респектабельні жінки та жінки, які стояли нижче за Гітлера на соціальній драбині (до другої групи й належали Гелі Раубаль та Єва Браун).
Серед жінок, що належали до першої групи, були немолоді багаті мюнхенські дами, котрі ставилися до Гітлера по-дружньому й дарували йому численні подарунки. Вони привчили його до світського життя та гарних манер. Це були фігури материнського типу, які не викликали у нього жодних еротичних переживань.
Жінки ж типу Гелі Раубаль або Єви Браун підкорялися йому. Його ставлення до цих жінок досить виразно виявляється в тому, як він дарував їм подарунки. На день народження Єви він давав ад'ютантові доручення купити черговий букет яких-небудь дешевих квітів. "Узагалі Гітлер байдуже ставився до її почуттів, — згадував пізніше А. Шпеєр. У її присутності він розмірковував про жінок так, нібито її не було поруч. "У чоловіка з високим інтелектом, - говорив він (мабуть, маючи на увазі самого себе), - мусить бути примітивна й нерозумна жінка".
Утім, ставлення Гітлера до всіх жінок, що йому подобалися завжди мало яскраво виражений мазохістський характер. Що виявилося у всіх сферах діяльності дядечка Адика. Навіть такий спостерігач, як Сальвадор Далі, зауважив зв'язку з цим:
"Він був кінченим мазохістом, одержимим ідеєю фікс розв'язати війну з тим, аби героїчно програти її".
Щоправда, до цього він додав: "У Берліні щойно на руках у Єви Браун в цілком вагнерівському стилі помер Гітлер. Довідавшись про це, я розмірковував аж сімнадцять хвилин і прийняв безповоротне рішення: тепер Сальвадор Далі покликаний стати найвизначнішою куртизанкою своєї доби".
Борис ФЕНЬКО
"ЄВА"
грудень-листопад 1996 р.
