ZERO TOLERANCE - 2

[gioconda]

Продовження статті.

Ознайомимо наших читачів ще з деякими помилковими уявленнями, що їх було розвіяно у ході проведення кампанії "Zero Tolerance":

- "Побутове хамство – несерйозна проблема". – Побутове хамство починається з ляпаса й часто закінчується вбивством.
- "Побутове хамство є характерним лише для неосвічених представників нижчих верств населення". – Дослідження показують, що не існує типових насильників і чоловіків, які поводяться агресивно. Вони зустрічаються в усіх соціальних верствах суспільства, походять як із неблагополучних, так і з респектабельних сімей, їхнє економічне, матеріальне та соціальне становище, національність, фізична будова, зріст та вага нічого не визначають.
- "Чоловік може зірватися один раз, і це більш ніколи не повториться". – На жаль, ні. Насильство стосовно партнера майже ніколи не являє собою ізольованого випадку. Те, що сталося один раз, - як правило, перша ланка у ланцюгу дедалі сильніших образ та катувань. Через це рішення про припинення стосунків слід приймати відразу.
- "Чоловіки, які ображають свою партнерку словом та дією, агресивні за природою". – Більшість таких чоловіків поводиться брутально тільки вдома, а поза домом справляє приємне враження.
- "Більшість агресивних у сім’ї чоловіків самі були жертвами такої поведінки своїх батьків". – Здебільшого, ні.
- "Коли б образи з боку чоловіка були справді нестерпними, дружина б повідомила про них". – 46 відсотків жінок, що потерпають від знущань своїх чоловіків, не повідомляють про це, побоюючись помсти або того, що їм не повірять. Багато хто перебуває у матеріальній залежності від партнера, не має іншого житла, не хоче позбавити дітей батька.
- "Жінка зобов’язана лишитися в ім’я дітей". – Діти також страждають від таких стосунків і психологічно, і фізично. Дослідження показали, що їхній стан поліпшувався, коли діти залишали вогнище агресії.
- "Чоловік може побити або здійснити насильство, втративши контроль над собою". – Здебільшого удари наносять продумано, у ті місця, де їхні сліди важко побачити сторонньому. Більшість згвалтувань теж, як правило, підготовлена. Плануються час і місце, часто гвалтівники використовують зброю чи погрози, аби примусити жінку погодитися. Згвалтування - це не акт сексуального задоволення, це заздалегідь спланований злочин.

А як чоловіки пояснюють свою поведінку на суді?
Здебільшого такими фразами:
- Вона сказала "ні", але мала на увазі "так".
- Вона мене спровокувала.
- З того, як вона поводить себе і вдягається, видно, що вона саме цього шукала. (До речі, в цих словах є гірка правда, адже зовнішній вид і поведінка – це сигнали, що їх жінка надсилає у світ, і як їх надіслано, так вони й сприймаються, надто тими, хто не звик аналізувати.)
- Вона була п’яна, а кричати "Мене згвалтували!" почала лише тоді, як протверезіла.
- Я був злий і пригнічений, моє життя руйнувалося.
- Вона мусила опиратися.
- Після того як я заплатив за обід і повів її до клубу, вона повинна була розуміти, що слід розрахуватися.

А ось що кажуть гвалтівники, які скоїли цей злочин щодо своїх дружин:
- Вона моя дружина, і я можу робити з нею все, що хочу.
- Я був п’яний і не можу точно пригадати, що я з нею робив.
- Це її провина, вона завжди дуже нервує.
- Вона напрсилася на це своєю поведінкою, я маю право займатися з нею сексом, коли мені заманеться.
- Вона навіть нездатна утримувати порядок в домі.
- Звичайно, я був суворий з нею, але ж її необхідно тримати в шорах.
- Вона весь час огризається.
- Вона не може примусити дітей поводитися тихо.
- Ти знаєш мене, я цього не хотів. Просто у мене був поганий настрій.
- Я – ревнивий і нічим не можу цьому зарадити.

Ще більш гнітюче відчуття все це викликає тому, що це нам знайоме: знайомі фрази, знайомі дії, і дуже легко собі уявити: коли б таке дослідження проводилося в нашій країні, навряд чи відмінності були б дуже суттєвими.

Але це ще не все...
Закінчення – в наступному постінгу.