Нєдостача ізобразітельного характєра

Шото не бачу я в інтернетрях ані малюнків Т. Калинського, ані студій Хведіра Вовка.
Треба терміново виправити.

До речі, цікаво, чи можна ще десь купити - "Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. Київ, 1995", чи тільки по бібліотеках шукати..

Оце мені близьке.

"Единственные по-настоящему счастливые люди, которых я когда-либо встречала, - это те из нас, которые борются против этих смертей со всей энергией своей жизни, которые признают глубокое и фундаментальное несчастье, которое их окружает, и в то же время борются с ним, не дают ему поглотить себя. "

Разочарованіє года

Мабуть, ним став Бердник. Хоча й не він один, але його твори я все-таки дуже любила у дитинстві, а дитинство - це вам неабищо.
Скидається на те, що старість анітрохи не є мудрішою за молодість. Левко Лук’яненко, одна нога в могилі, плеснув ксенофобським лайном; Павлов, автор "Лунной радугі" (теж вже додихує), заявив фанатам, що порятунок цивілізації залежить виключно від "білої раси". На цьому тлі я пробачаю Єфремову його вічний сісечний фетиш і з насолодою перечитую:

"...Тонкие оттенки красоты различных рас, проявлявшиеся в смешанном населении планеты, блистали здесь в неисчерпаемом разнообразии, точно грани драгоценных камней, доставляя бесконечную радость зрителям..."

Я хотіла спочатку докладно розібрати, що ж саме викликало в мені обурення й огиду в оцій статті, що належить Берднику, але не знаю, чи варто. І так зрозуміло, що ці "оратанії" - лише різновид православ’я мозку. І патріархатна риторика є його невід’ємною ознакою.