Тепер - про Ш.Гай.

[gioconda]

Якщо комусь і сподобалось те, о відбувалось у Шевченківському Гаю (я маю на увазі те розрекламоване "лицарське шоу") - то це тільки тому, що люди в нас не мають жодного уявлення про те, як воно мало би відбуватися насправді.
Ми йшли туди зі змішаними почуттями - все-ж таки не зовсім чужі люди те влаштовували. Але як виявилося, "СВ" ("Срібний Вовк") - як завжди, спробував відкусити більше, ніж був в змозі проковтнути.

Акцію влаштували на полі, що біля місця, де головна алея розділяється на дві доріжки. На схилі поставили сцену, а на полі мали відбуватися бої. Ристалку так і не побудували, і тому весь натовп, що повівся на рекламу, мусів вилазити на голову сусіду, щоб щось там розгледіти. (Строяк взагалі був мінімальний, навіть мінімалістичний.) На герольдах зекономили, ведучими були Трорік та Іва, які ізрекали час від часу в мікрофон перли на кшталт "заберіть дітей зі сцени, нам звідси все видно!", і традиційно затинались, намагаючись побудувати "на ходу" фразу більшу, ніж з трьох слів. Я бачила Віону в чорному і двох її колег в червоному, але не впевнена, що вона мене упізнала, та й підходити я не схотіла: коли ти паришся на сонці в тяжкому костюмчегу, фотографуючись з численними бажаючими, всякі знайомі тільки викликають бажання послати їх подалі. Хасановий гарем знов справив враження обдертих повій, але спраглі до екзотики львів’яни, мабуть, і таке схавали.

Я зацікавилася, куди ж подівалась більша частина клубних "відмінників", і була винагороджена сповна, побачивши, як вони їбошать в тому, що в проспекті називалося "середньовічною таверною". Причому повторилася ситуація, знайома до болю: Льолечка паше, луцькі (здається) дєвочкі пашуть, а решта - хріном груші оббиває, пардон за русизм. Олечка, за якою упадає це мишеня, сиділа за столиком і бавилася мобілкою, а сам Альбіус світив своїми бре, тиняючись сюди-туди і не знаючи, куди б прикласти руки. Сама концепція "таверни" теж потішила несказанно: вогнище (цікаво, хто дозволив?), на ньому - пара горнят, поруч - пара столів. Ігровий кабак, блін, причому явно гірший за Хасанівський. А люди, що туди заходили, задовольнялись "середньовічною" піццою, яку продавала поруч якась фірмочка, і пивом, яке наливали там же. Чоловік мій казав: треба сісти за стіл і, свиснувши "офіціанток", зробити їм замовлення. Ото б порозважались! Цініть мою великодушну натуру, блін, бо я того не зробила. Тепер прикиньте: цілий день вбити на цю малопродуктивну діяльність, а потім ввечері ще годувати в Пороховій усіх приїжджих. Причому капітанство розважається собі на сцені, в Пороховій воно буде розважати гостей розповідями про те, як всьо було кльово, а ти - їбош, може потім на закритому клубному зборі про тебе скажуть два слова. Цікаво, чи дійсно ці дєвочкі не мають навіть натяку на почуття власної гідності? Мабуть, жорсткий клубний відбір...

Порадували музиканти: таких обдертих я ще не бачила. Мабуть, це був "Тестамент". Я їх бачила напередодні на Ринку, вони виконували точно передертий в "Ольса" варіант "In Taberna" ("У Карчме"), але їм не вистачало того запалу, що є в Зміцера, і до якого цим ще срати й срати, якщо взагалі є чим.

Саундтрек, як завжди, взяли мій - це вже друге порушення заборони його використовувати, під якою Трорік самолічно підписався. Тьху.

Але апогеєм моєї радості стала зустріч із цим лайдаком, Валлійцем. З ним так хотів поспілкуватися мій чоловік, але як тільки я тикнула на цього кросавчега пальцем, як той раптово змінив напрям руху і поліз кудись у кущі. Ну блін, це просто пісня! Ггггг. Ось вам і різниця між нетом і реалом.

Загалом же ми прийшли до одного висновку: навіть востаннє в Луцьку воно було краще, а чоловік взагалі сказав, що краще було в Судаку (Юриному). Отак.