Норман Дейвіс. Європа. Історія.

[gioconda]

Трон

Трон у Кноському палаці на Криті називають "найдавнішим кріслом Європи". Це твердження навряд чи коректне. Однак незаперечне те, що стільці з високими спинками і бильцями в стародавні часи мали церемоніальне призначення. Вони давали змогу володарям і вищому духівництву прибирати розслаблену, гідну й піднесену позу, тимчасом як усі інші стояли на ногах. Від царських тронів концепцію крісла як символу влади перенесено на єпископські та професорські кафедри.

Меблі для повсякденного сидіння – більш-менш новий європейський винахід. Первісні люди якщо не стояли, то сиділи навпочіпки чи лежали на долівці. Багато азіатських народів, зокрема і японці, й досі віддають перевагу такому способові. Стародавні греки та римляни напівлежали на ложах. Люди середньовіччя користувалися грубо обтесаними лавами. Окремі стільці вперше запроваджено в монастирських келіях – можливо, щоб полегшити читання. Вони стали звичайними речами хатнього вжитку аж у XVI ст., а в асортимент вишуканих речей увійшли лиш в XVIII ст. І тільки наприкінці XIX ст. їх почали використовувати у школах, конторах та на робочих місцях.

На жаль, стільці з пласкими сидіннями не відповідають вимогам людської анатомії. На відміну від кінського сідла, де більша частина ваги вершника передається на стремена, залишаючи природний вигин хребта непорушеним, стільці піднімають стегна під прямим кутом до тулуба і порушують рівновагу скелета. Таким чином вони збільшують навантаження на нерухомий таз, стегнові суглоби і поперек. Хронічний біль спини – один з наслідків сучасного поступу. [1]

[1] Див.: A.C. Mandel, "The Seated Man: Homo Sedens", у Applied Ergonomics, 12(1) (1981); також окрема публікація (Copenhagen, 1981).