![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
giocondaСтаття на Інфопорні
Те, що я зараз скажу, стосується не стільки статті, скільки коментів. Нє, я канешно знаю, що там є як мінімум один провокатор, і як мінімум одна дурна мажорка, яка мабуть народилась із золотою ложкою в роті. Але.
Цей фоторяд наочно показує, наскільки ми забрехались. Самі собі. Нахуя нам ті міфічні 52 мільони, якщо сьогодні мінімум третина з нас нікому не потрібна? Причому не просто-абстрактно не потрібна, а конкретно нам самим же й не потрібна. Це ми робимо з чоловіків - наркоманів, а з жінок - дешевих блядей, коли викидаємо їх з роботи, коли забобонно цураємося тих, хто зробив помилку, кого десь спіткала невдача - бо ж недайбох то заразне. А шо люди скажуть, шо ти не з тими дружиш. Ми самі продаємо свою дружбу тільки "потрібним", тільки багатим й успішним. Ми гірші від тих сфотографованих простітуток. Ми беремо на себе сміливість судити й відповідно ділити людей на поганих і добрих, на "жінок" і "шалав", на "мєсних" і "понаєхавших", причому поганим автоматично стає той, кого спіткала біда. Нашо дошукуватись причин, все ж ясно - з хорошими людьми біда не трапляється, значить вони погані, цур мене, цур. Ми більше любимо убивць і гвалтівників, даючи їм по 5 років (іноді навіть умовно), а їхніх жертв - навпаки, зневажаємо. А опинившись у ролі жертви - починаємо зневажати самі себе, бо усвідомлюємо свою значимість лише через те, якими очима дивиться на нас "отой мудак". Я прошу в бога милості для цієї країни, але глянувши на ті фото я розумію, що він нас ще мало покарав, що нас ще треба довго водити пустелею, щоб виздихали нарешті оті "скотти" й "таші", щоб ми нарешті зрозуміли (це я ще далеко не про милосердя кажу, о ні) - що ненависть до сусіда зжирає нас куди успішніше, ніж якісь його, хай і правдиві, ганджі.
Те, що я зараз скажу, стосується не стільки статті, скільки коментів. Нє, я канешно знаю, що там є як мінімум один провокатор, і як мінімум одна дурна мажорка, яка мабуть народилась із золотою ложкою в роті. Але.
Цей фоторяд наочно показує, наскільки ми забрехались. Самі собі. Нахуя нам ті міфічні 52 мільони, якщо сьогодні мінімум третина з нас нікому не потрібна? Причому не просто-абстрактно не потрібна, а конкретно нам самим же й не потрібна. Це ми робимо з чоловіків - наркоманів, а з жінок - дешевих блядей, коли викидаємо їх з роботи, коли забобонно цураємося тих, хто зробив помилку, кого десь спіткала невдача - бо ж недайбох то заразне. А шо люди скажуть, шо ти не з тими дружиш. Ми самі продаємо свою дружбу тільки "потрібним", тільки багатим й успішним. Ми гірші від тих сфотографованих простітуток. Ми беремо на себе сміливість судити й відповідно ділити людей на поганих і добрих, на "жінок" і "шалав", на "мєсних" і "понаєхавших", причому поганим автоматично стає той, кого спіткала біда. Нашо дошукуватись причин, все ж ясно - з хорошими людьми біда не трапляється, значить вони погані, цур мене, цур. Ми більше любимо убивць і гвалтівників, даючи їм по 5 років (іноді навіть умовно), а їхніх жертв - навпаки, зневажаємо. А опинившись у ролі жертви - починаємо зневажати самі себе, бо усвідомлюємо свою значимість лише через те, якими очима дивиться на нас "отой мудак". Я прошу в бога милості для цієї країни, але глянувши на ті фото я розумію, що він нас ще мало покарав, що нас ще треба довго водити пустелею, щоб виздихали нарешті оті "скотти" й "таші", щоб ми нарешті зрозуміли (це я ще далеко не про милосердя кажу, о ні) - що ненависть до сусіда зжирає нас куди успішніше, ніж якісь його, хай і правдиві, ганджі.
